Маленький кулачок у щелепи безіменних Гріш і...кіт.
Шановне панство! Щиро дякую всім, хто оцінив лицарський вчинок мого трирічного онучка Дмитрика в садочку, який реагує на кожне московське слово як на присутність ворога і, звісно, дає відсіч. У його голівоньці чітка межа межи злом і добром, ворогом і другом, а не горох з капустою, гнила підошва і кіт, як у головах дегенеративних дядьків і тіток, що налетіли випорожнитися на цю тему. Співчуваю: у них закреп думки і цвинтар гідности.
Наше завдання негайно змінювати закон про освіту, аби для московської мови не залишилося жодних шансів звучати в навчально-виховному процесі. Чинний ліберально-гібридний мовний закон цієї засадничої проблеми не розв'язує. Звідси численні і неминучі конфлікти. Заберіть причину – не матимете наслідку. Якщо в час війни цього не здатні зрозуміти, то не зрозуміють ніколи. Тому коли дорослі не вміють написати правильних законів, за якими мову окупанта слід видворити геть, то до чину беруться наші найкращі у світі діти. Питання мови – це не лише наша безпека, але і влада.
Щиро вдячна Остапові Дроздову, Ларисі Ніцой, Любові Голоті, Галині Помилуйко, Дмитрові Шевченкові, Максові Дорофеєву, Максові Лободзінському, Тетяні Малаховій і Воїнам з передової та багатьом іншим однодумцям за переконливу підтримку нашого прекрасного чину: геть язик із дитячих садочків!
Зацитую письменницю Любов Голоту, головного редактора незамінного часопису "Слово Просвіти", яка своїми промовистими словами до хулителів вчинку Дмитрика просто розпластала це ліберальне гниляцтво:
-Бий, Дмитрику! Твій маленький кулачок поцілив в гембали дворушників,
перекинчиків, політичних спекулянтів, ботів всіх мастей і прихованих путіноїдів, "рослинних " громадян і "патріотів".
Не вибачайся, що Ти- Українець.
А з Грішею – ні, з Грицем (Ой мамо, люблю Гриця!) Ти обов'язково порозумієшся.
А далі пропоную блискучий допис про це співавторки моєї незабарної монографії про англізми в українській мові Галини Помилуйко. Дякую, Сестро!
I. Історію ви вже чули.
Розбурхана до шалу медійна хвиля помножена на гнівні дописи безликої громадськости, яка в своїй лицемірній ванільній наївності, і то у кривавий час війни, певна: вона і саме вона покликана "наглядати й карати". Її слово важить, бо так навчили просвітники XVIII ст. через сучасних "аґентів змін" у рожевих штанцях. І новітніх пророків – "лідерів думок". Хтось кинувся засуджувати, хтось в цукровій обгортці "підтримки" паразитував на гарячій темі. Хай там як, їхній авторитет не можна підважувати. Під маскою ніжної любови до мертворожденної лагідної українізації і толерантности до глобалістичного людського місива вони – носії прийдешнього "царства небесного" для всія України – "свободи, рівности і братерства". Правда, під ручку з їхнім четвертим, прихованим до часу братчиком, – гільйотиною. Сучасна гільйотина – цькування у віртуальному просторі, де на десерт – маргіналізація і тотальне виключення. Нема свободи ворогам ущербної свободи "цивілізованого світу". Тоталітарно контрольованої, до слова. Звідси, блокування в соціяльних мережах. Зграя маленьких безликих пудельків, що в купці відчувають себе бультер'єрами, вірять, що творять чин. Що вони воїни інформаційного фронту. Що перед ними треба сповідатися і каятися. Але занадто маленькі зубки, а орлиці таки не сповідаються перед гієнами.
II. Дмитрик і Гріша.
В іменах чути два світи. Для глухих – ніц. Ті світи, що на українській землі нині криваво і люто ВБИВАЮТЬ одне одного. Слово заряджене насильством. Посмакуйте його, лицеміри. Ви ж не верещали, коли діти на початку наступу готувати смузі Бандери? Аби влучати в таких Гріш, що мали тепле підсоння для зростання всі ці 30 років. Чого ж розверещалися, коли Дмитрик показує, хто в хаті господар. Підкеслюю: кривава м'ясорубка не на теренах Гріши, а просто в хаті Дмитрика. Мовна демаркаційна лінія дуже чітка. Наша війна – битва за те, якою Україні бути, а не лише за те, аби вона не щезла. Гріша – це українське викорінення і знеособлення. Дмитрик – це проростання в свій корінь. Нарешті агресивне і мілітарне. Нема сенсу в безконечних м'якотілих роз'ясненнях, чому Дмитрик має право застосовувати свій кулачок. Коли дорослі ходили б у тир, малечі не доводилося б боксувати. Тир насамперед українського слова і своєї самототожности. Але не лише.
III. Кіт.
Тема насильства, чи то пак новомодного аб'юзу, переїхала і на котячий світ. Я би могла викласти тьму ніжних записів з Іриною Фаріон і її кицею, але не дочекаються. Кіт – це про приватний простір, до якого верескунам двері зачинені. Зоостурбованим екоактивістам і поготів. Займайтеся нещасними тваринками з наших кривавих теренів. І не забудьте проїхатися з інспекцією українськими селами. Відкриєте для себе дивний новий світ.
