Великі добрі справи маленьких Українців
Ми всі щодня читаємо про політиків і бачимо їх на екранах. Від них буцімто залежить наш добробут. Ми часто не усвідомлюємо, що не їм, а саме нам під силу змінювати цю державу на краще.
Мої студенти вкотре мене дивують і доводять, що Україну можна розбудовувати щодня власноруч.
До всесвітнього дня боротьби зі СНІДом у моєму селищі вони вирішили для молоді провести дискотеку в будинку культури. І виявилось, що це можливо навіть тоді, коли коштів на це, як завжди, немає.
Часто нам, журналістам холдингу, кажуть, що ми показуємо сюжети про діяльність Фонду Олени Пінчук "Антиснід", і це – джинса.
Я скажу так, що хороші й добрі речі треба популяризувати, щоб люди розуміли, до кого можуть звернутися по допомогу.
Після дзвінка до "Антиснід", де я особисто нікого не знаю, мені кур'єр від цієї організації привіз 300 презервативів та інформаційні брошури, які я частково спакувала в конверти й розкидала по поштових скриньках мешканцям селища 1 грудня, а частково ми їх роздавали разом із студентами на дискотеці в клубі селища.
Три тисячі буклетів про вплив на організм клубних наркотиків, марихуани та про наслідки сексу без презервативів нам для заходу після телефонної розмови виділили в Міжнародному благодійному фонді "Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні".
Студенти, які входять до Ротаракт-Клубу "Київ-Центр", самі спланували програму заходу, частково привезли з собою техніку, підібрали низку відеороликів, роздобули футболки, сумки й контрацептиви, які залишилися в них ще з попередніх аналогічних заходів.
Хоча оголошення про захід систематично зривали, на дискотеку все ж прийшло близько 30 молодих людей. Заохотити їх до танців було не так легко. Допомогли презервативи та призи від СТБ.
Ми розуміли, що відеоролики навряд чи хтось захоче уважно прослухати – не та аудиторія. Можна було б просто втратити тих, хто вже прийшов.
Тому вирішили давати призи тим, хто після перегляду кількох роликів через деякий час дасть відповідь на поставлені нами запитання. Спрацювало. Я сподіваюсь, що якийсь відсоток інформації сприйняли всі відвідувачі дискотеки.
Найцікавіше, що до організаторів постійно хтось підходив і уточнював, чи це робиться дійсно безкоштовно. І коли отримували ствердну відповідь здивовано перепитували: "Навіщо вам це треба?"
Після того, як я в блозі написала про відкритий урок щодо випускних тестів, який у нас в школі провели члени Української студентської спілки, до них звернулися депутати інших селищ з проханням провести такі самі заходи.
Впевнена, що писати треба не лише про великих Українців і їхні дії чи бездіяльність в країні. А й про успішні історії тих, хто лише починає розбудовувати нашу державу.
Я щиро вдячна долі, що я вчила декого з цих студентів, бо тепер я можу в них навчитися – і це найбільше щастя. В їхньому віці, я не працювала на суспільство. Я просто вчилася і працювала над саморозвитком.
Над зменшенням рівня наркоманії й ВІЛ-інфікованості я задумалась і почала працювати лише після таких знахідок на суботниках.
Стало зрозуміло, що це може торкнутися кожного, а значить мене, і моїх близьких. Отже ця проблема не така вже й далека всім нам.
І якщо ще не пройшло і десяти років, а молодь стала такою активною, то все можна змінити.
Насправді майбутнє і сьогодення, на щастя, в руках кожного з нас, а роль "великих" українців в ньому ми часто переоцінюємо.
