Комісія журналістської етики. Що не так з її роботою і які це несе ризики для свободи слова?

Висновки Комісії журналістської етики стають інструментом SLAPP-атак з боку політиків на активізм. Це – стратегічні судові позови проти участі громадян. І про це важливо гучно говорити. Інституція, яка взяла мандат на захист якості свободи слова, діє в гірших традиціях партії влади будь-яких часів.

Давайте розберемо факти. Народний депутат Олександр Горобець ("Слуга народу") подав на мене до суду і програв. Його непокоїв мій блог на "Українській правді", де я розповідала про політика і дерибан Біличанського лісу і Комісія журналістської етики наприкінці 2022 року в блекаути розглянула його звернення.

Мене про факт звернення і його розгляд не попередили. Це при тому, що у Положеннях Комісії журналістської етики йдеться про те, що вони виступають за те, щоб між учасниками конфлікту на умовах рівноправ'я сторін був встановлений діалог. Як вести рівноправний діалог, коли нардеп знає, що відбувається, а тебе не інформують? Тобто цей пункт своїх же Положень Комісія просто нівелює. Відповідальності за це – жодної.



Але запрошення тих, кого стосується розгляд Комісії – це право, а не обов'язок. Гарно, правда, коли іншим нарізаєш обов'язки, а собі прописуєш... права?



Мені винесли члени комісії "дружнє" попередження. Згідно з Положеннями Комісія мала б мені це "дружнє попередження" надіслати, але про цей крок Комісії я дізналася не від цієї організації, а від того, хто здизайнував цю SLAPP-атаку – ексмера Ірпеня і фігуранта антикорупційних розслідувань Володимира Карплюка. Знову маємо справу із невиконаням Положень самою Комісією.



Більше того, "дружнє" попередження, якщо вірити Положенню Комісії журналістської етики направляється ЗМІ, де розміщений матеріал і автору, і не є обов'язковим для публікації. Але "дружнє" попередження мені Комісія вирішила чомусь поширити так як "публічний осуд". Про це написав "Детектор медіа", без мого коментаря як другої сторони, але Комісія пішла ще далі – видала інформацію про цей кейс у "Практикумі" у війну за кошти японців.

Але дивує мене не дотримання Положень Комісією, а геть інше, Комісія не зважає на кодекс етики, за яким судить всіх інших.

І тут треба сказати, що, як і влада, Комісія журналістської етики любить лише компліментарні цитати. Як ось цю.



Якщо їх хвалять – цитати розміщують. Не нагадує нікому "Єдиний марафон"? А як же Кодекс етики, де йдеться про те, що є повага до права громадськості на повну та об'єктивну інформацію про факти та події? Чому моя цитата і посилання на рішення суду не стосувалися цієї статті повноти і їх не додали на сторінку сайту Комісії журналістсьої етики?



Можна було б пожалітися у наглядову раду, яка мала б бути в громадської організації, яка взяла на себе роль судді в секторі журналістики... Але от халепа... Вище Комісії журналістської етики нікого нема. Після Верховного Суду можна сподіватися на Велику Палату Верховного Суду, або на Європейський суд з прав людини, але після Комісії журналістської етики сподіватися на будь-який інструмент марно.

Ті, хто взяли на себе роль суддів, не мають поіменного голосування. Тому громадськість не може встановити, чи був, скажімо, під час ухвалення рішення сканадальний член комісії Мацука, який погорів на цензурі. І яка була його роль? В еру штучного інтелекту стенограми не ведуться.

Цікаво, правда? Рішення суддів містять прізвища суддів, можна ознайомитися зі стенограмами засідань. Та є можливість у суддів написати окрему думку і суспільство може з нею ознайомитися. Окрема думка цінна...Це думки проти течії.

А Комісія журналістської етики стала окремою планетою... То чи можна в таких умовах розраховувати на те, що журналісти будуть почуті владою, коли говорять про необхідність пускати журналістів у кулуари парламенту? Кожен хотів би контролювати інших, але сам підзвітним не хоче бути... дИмократія вона така...

Вишенка на торті – це спроба цензури з боку Комісії, яка чорним по білому написала, що "закликає "Українську правду" вжити заходів, щодо обмеження доступу" до мого блогу. Цензура. Тут мушу подякувати суддям, які розглядали позов Горобця в апеляції і відмовили народному депутату. Як не дивно, судді не дійшли до такого висновку, як Комісія журналістської етики. Ось, за що проголосували члени Комісії журналістської етики і зараз встановити, хто за це голосував – неможливо.



У травні на заході "Відродження" філософ Володимир Єрмоленко наголосив, що в ці часи нам треба мати "інтелектуальну сміливість", щоб виступати проти того, що може бути усталеною рамкою, що порушує цінності. Ця теза мені запам'яталася. Компліментарних цитат за порушення Положень Комісії журналістської етики і цінностей спільноти не треба чекати. У таких випадках має відбуватися зворотне.

У "Гаррі Поттері і філософському камені", коли Грифіндор програвав Слизерину 150 балів, то очільник Гогвартсу професор Дамблдор вирішальні 10 балів дав Невілу Лонгботтому, який стримував головних героїв і не давав їм порушити правила Гогвартсу:

"Відвага буває різною. – сказав, усміхаючись Дамблдор. – Треба бути дуже хоробрим, щоб чинити опір ворогам, але потрібна не менша хоробрість, щоб чинити опір друзям..."

Важливо, щоб кожен у своїй спільноті проявляв суб'єктність і чинив опір навіть своїм, коли вони порушують правила. І добре, що в журналістиці як в адвокатурі, немає монополії. Національна асоціація адвокатів, якою незмінно 12 років керують соратники Медведчука, вирішує, кому видавати свідоцтво адвоката, а кому ні. Це комсомольський гурток.

А що було б, якби Комісія журналістської етики була не просто громадською організацією, яка взяла на себе сама функції саморегулятора? Уявіть, як би поводили себе члени Комісії, якби їм дати від держави мандат регулювати діяльність у журналістській спільноті? І добре, що такого мандату від держави та й від спільноти журналістів Комісія журналістської етики немає.

Право здійснювати саморегулювання – це велика відповідальність. І це означає, що ти сам сповідуєш Кодекс етики, дбаєш за ПОВНОТУ інформації і дотримуєшся своїх же положень.

Донат 👉Telegram👉Instagram👉Facebook 🎥YouTube 👉 Twitter

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.