"Мон шер Владімір" або французькі друзі Путіна
Час від часу мене деякі українські колеги запитують, чи правда, що серед європейських країн Франція – кращий друг Росії. Вперше я серйозно над цим замислилася під час прес-конференції колишнього правого президента П'ятої Республіки Ніколя Саркозі на саміті G8 у 2007 році.
Після довготривалої зустрічі з Володимиром Путіним французький президент із запізненням вийшов до журналістів та розповів, як "без агресії" піднімав незручні питання, такі як, наприклад, порушення прав людини та запевнив, що Росія готова до діалогу, а Путін "виважений та розумний політик". Пікантний момент: Саркозі ледве стояв перед пюпітром, робив довгі паузи між фразами та намагався стримувати сміх. Тоді коментатори зазначили: схоже президенти пили не тільки воду.
Судячи з настрою, може шампань, а то і водку. Кілька років по тому Ніколя Саркозі, вже покинувши пост голови держави після приходу до влади лівих, поїхав в 2012 році з приватним візитом до Путіна та, схоже, згадав старі добрі часи. Він говорив про дружні й довірливі відносини між країнами, а до Путіна фамільярно звертався на "ти".
Саркозі, як і Путін, любить позувати перед камерами під час ранкової пробіжки, оточувати себе друзями-бізнесменами, посилювати контроль над ЗМІ. Одним словом, з його приходом преса заговорила про "берлусконізацію" Франції. Путіна також тут часто порівнюють з колишнім прем'єром Італії. Отже, певна схожість поглядів відіграла свою роль у взаєморозумінні Саркозі з Путіним.
Дружні жести Путіна
Ще один "дружній" Путіну персонаж у французькому політикумі – правий екс-прем'єр-міністр Франсуа Фійон. На початку цього року французький журнал "Експрес" опублікував статтю "Франсуа Фійон та його друг Путін", в якій зазначив, що екс-голова уряду краще за всіх французьких політиків знає російського президента та симпатизує йому. У вересні 2008 року обидва, будучі тоді прем'єрами, разом грали у більярд у Сочі. В 2010 році, коли літак французької делегації через морози в Парижі запізнився у Москву, а французи пропустили спектакль Большого театру, Путін заспокоїв: питань нема, "для друзів можна повторити". Правда, французи ввічливо відмовились. Але найбільш зворушливий жест Путін зробив Фійону, коли у того померла мати. Російський прем'єр подарував своєму французькому колезі пляшку вина 1931 року випуску, року народження матері Франсуа.
Відтоді з прем'єрського крісла Путін пересів на президентське, а Фійон став простим депутатом, але це не завадило їхній дружбі. Хто зна, може знову стануть колегами: Фійон не раз казав, що збирається балотуватися в президенти в 2017 році. Путіна він тепло називає "мон шер Владімір" (мій дорогий Владімір).
В минулому році, виступаючи в дискусійному клубі "Валдай", Фійон саме так звернувся до Путіна, а свою державу розкритикував за "американську" позицію у сирійському конфлікті. Тоді правлячі ліві висловили своє обурення, а президент-соціаліст Франсуа Олланд звинуватив Фійона у "лакействі", назвавши його висловлювання "безвідповідальними".
Дбайлива послідовність
Але є певні сфери, в яких праві та ліві у відносинах з Росією демонструють певну послідовність. Наприклад, при правих між Росією та Францією був підписаний стратегічного значення контракт на будування двох універсальних десантних кораблів "Містраль". Доречи, один з має назву "Севастополь". Його передача Чорноморському флоту планується у 2017 році.
У зв'язку із анексією Москвою Криму Франція пригрозила, що може заморозити контракт по "Містралях", але міністр оборони обмежився лише обережною та загальною заявою, що таке можливе у випадку ескалації конфлікту. Чи піде на це Париж, коли уряд оголосив про план економії 50 млрд. євро, а працівники заводу відразу висловили занепокоєння і погрожували страйком (як це люблять робити французи)? Навряд чи Франція поступиться своїми інтересами.
Яскравих критиків путінської політики серед правлячих лівих у Франції немає. Вони висловлюються стримано та виважено. Судячи з першого візиту президента Франсуа Олланда у Москву в 2013 році, друзями вони з Путіним поки не стали. У них і цінності різні: президент Росії оголосив боротьбу із пропагандою гомосексуалізму, а французький президент із всіх 60 обіцянок передвиборчої кампанії однією із перших узаконив одностатеві шлюби. Олланд – не політик бізнесу, як його попередник, він не такий харизматичний, а в європейській політиці, яка загалом диктується франко-німецьким дуетом, у нього, схоже, роль другого плану. Може і тому з Путіним нема про що домовлятися та й дружити якось не виходить. Правда, в одному вони схожі: обидва тепер холостяки, з жінками розлучилися майже водночас.
Його друзі – крайні
На фоні холодних відносин із лівими, у Путіна з'явилися вірні друзі серед крайніх. Не перші обличчя республіки, але далеко не останні.
Один з них – яскравий персонаж у французькому політикумі, голова ультраправої партії "Нацфронт" Марін Ле Пен. У президентських виборах 2012 року вона набрала 18%, а на останніх муніципальних її партія встановила історичну перемогу в одинадцяти середніх та великих містах. Хоча загалом на цих виборах "Нацфронт" набрав 7%, але Марін Ле Пен продовжує гордо називати себе "третьою політичної силою" в країні.
Вона каже, що захоплюється Путіним, вважає, що Франція підкорюється США, а їй необхідно повернутися обличчям до Росії. На її погляд, це країна із правильними, консервативними звичаями.
Її, як пише газета "Монд", у Москві зустрічають з розпростертими обіймами. Нещодавно, 12 квітня, вона зустрілася з головою Державної Думи Сергієм Наришкіним, який, доречи, перебуває у санкційному списку США і ЄС через анексію Криму. Марін Ле Пен назвала санкції контрпродуктивними, визнала результати референдуму в Криму та виступила за федералізацію України.
"Нацфронт" на кримський референдум відправив "своїх людей". В якості спостерігача на півострів поїхав Емерик Шопрад, дипломатичний радник Марін Ле Пен, який за декілька днів до того побував у Москві. Поряд з ним ще біля сотні представників ультраправих партій із 23 країн Європи.
Відразу кидається в очі парадокс: Росія говорить про загрозу від фашистів, антисемітів та націоналістів з українського "Правого сектору" та "Свободи", але на кримський референдум запрошує тих, хто має саме таку репутацію на Заході, яка склалася вже роками.
Навіщо Росії такі друзі? По-перше, "Нацфронт" Росію вихваляє, про порушення в цій країні прав людини не говорить. На Заході цю партію вважають популістською, а до її думки ставляться скептично, але це не так важливо, головне, що Марін Ле Пен завжди можна запросити та показати своїй громадськості, що про Росію думає "третя політична сила" Франції.
Росії "Нацфронт" потрібен ще й через його євроскептицизм, тим більше, що до виборів у Європарламент залишилося трішки менше місяця. Ця політична сила, як "п'ята колона" Путіна в Європі, яка може розхитати й без того політично ослаблений Брюссель та, таким чином, опосередковано сприяти здійсненню мрії російського президента, створенню Євразійського союзу.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
