Як не впасти у пастку ''братства''
Країни, які ніколи не мали імперського синдрому, часто стають жертвами своєї наївності. Те, що ми спостерігаємо в Україні та пам'ятаємо протягом всієї її історії, – є одним із прикладів того, як в процесі пошуку зовнішніх "друзів" країна може впасти у пастку та заробити собі майбутніх ворогів.
В об'єднаній Європі, де розмиваються кордони, а громадяни вільно подорожують та працюють там, де їм хочеться, важко знайти хоч одного лідера, який говорив би про "братські" народи або іншого типу родинні стосунки між країнами. Тут прагматизм та партнерські відносини понад усе, тому розчарування та відчуття можливості бути зрадженим залишилися в минулому. Принаймні вже більше 50 років серед країн старої Європи тенденція не змінилася, а колишні закляті вороги Франція та Німеччина говорять сьогодні про франко-німецьку дружбу як основу об'єднаної Європи. А от у пострадянських країнах, де ще панують постфеодальні цінності, існують територіальні конфлікти, кордони перекроюються, дуже часто доводиться чути про те, що хтось комусь приходиться братом, зятем чи свахою...
Радянський менталітет залишив свій відбиток не тільки на політиці, яка збирає навколо олігархічних центрів кумів, братів чи синів, а й на дипломатії. Певний період українська влада пояснювала народові, що Росія – старший брат, хоча пам'ятаємо з історії, що були й кацапи, й ляхи і інші зневажливі слова для означення ворогів. Сьогодні Україна впала в чергову пастку: тільки мова йде тепер здебільшого не про кацапів, а про Путлера х...йло, і братами стають поляки, грузини, прибалти тощо. Щоб не набути собі ворогів, ані псевдобратів, доречніше навчитися жити у власній країні за республіканським принципом "Свобода, рівність, братство". Нагадаю, що цей девіз з'явився в період французької революції 1789 року.
Нічого подібного в історії незалежної України ми не побачили, хоч Конституція її, до речі, багато в чому взята із французької. Українська влада систематично винищувала можливості зародження цих принципів у суспільстві, відбирала багатства у власного народу, розкрадала, розділяла на багатих та бідних, на російськомовних чи україномовних, продавала інтереси країни задля своєї політичної життєздатності. Навіть самій Європі знадобився час, щоб зрозуміти, що саме через це наболів Майдан, а не тому, що не була підписана угода з ЄС, з якоюсь чомусь у деяких асоціювався прихід свободи, рівності та братства.
Звичайно, такій інтерпретації реальності сприяли своєю присутністю на Майдані і євродепутати, котрі, виступаючи з його сцени, позували перед світовими телекамерами, щоб сказати: "Українці, ми з вами! Саме тут б'ється серце Європи", тоді як українці чекали жорсткої відповіді від Брюсселю на насильство української влади над мирними демонстрантами.
Коли в лютому палав Майдан, Захід обмежувався лише дипломатичними заявами баронеси Ештон про своє занепокоєння, крайнє занепокоєння, глибоке занепокоєння та шок. Перші санкції проти української влади Захід ввів лише тоді, коли у жорстокому бою за вільну Україну перестали битися серця десятків українців. В цей день ліва французька газета "Ліберасьон" вийшла із заголовком на першій шпальті " Померли за Європу". В той час, коли єдина Європа переживає кризу ідентичності, політикам потрібно було донести до електорату, що люди готові помирати за ідеали Роберта Шумана і у ХХІ столітті. Українська криза стала в руках деяких політичних партій навіть інструментом кампанії перед виборами до Європарламенту 25 травня. Запізнілі санкції розчарували багатьох українців, які розраховували на підтримку Заходу; і незабаром та ж газета "Ліберасьон" вийшла знову із заголовком на першій шпальті "Розчаровані Європою".
Те що в геополітиці не має друзів, а є взаємовигідні інтереси, на Заході вже давно зрозуміли. А Україні ще потрібно навчитись захищати власні. Інакше замість проросійських олігархів з'являться такі, як французький агропідприємець Шарль Бегбедер, який на орендованих за копійки українських чорноземах саджає рапс, а продукцію вивозить за кордон. А те, що потім протягом багатьох років на цій землі нічого не виросте, прагматичного бізнесмена не дуже хвилює. За такою схемою вже багато років працюють китайці в Африці. Тож жертвами битви за ресурси великих цього світу можуть стати ті, хто ще думають, що зникне злий Путін х...йло, а прийде добрий дядя Баррозу. Поки в Україні будуть в це вірити ніколи не зародиться свобода, не будуть громадяни рівними перед законом, а ті, хто розділяють на "правосеків", "укропів" чи "донецьких" назавжди поховають ідею братства, такого потрібного зараз Україні.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
