Хто створить бачення майбутнього України?
Допоможе співпраця бізнесу та влади з аналітичними центрами
Дивує, коли роками чую, що "нічого не змінюється в країні". Якщо добре пам'ятати, яким було життя раніше, то зміни все ж є. І вони відчутні. Хоча більшість з них, якщо подумати, зроблені завдяки підприємцям. Від унікальних банківських додатків, яким заздрять європейці, до швидких систем доставки та мобільного інтернету – в багатьох галузях трансформація просто карколомна.
Але що точно не може задовольняти – це швидкість та якість змін у державній політиці. Таке враження, що ми тупцюємо на місці вже 30 років. Важливі питання, такі як земельна реформа, вирішуються десятиліттями. Зовнішньополітичний компас за цей час хитало на 180 градусів. Реформи, які приймаються, майже одразу треба змінювати-вдосконалювати-посилювати, тому що "щось" не врахували чи проігнорували.
Про причини повільних або неякісних змін можна дискутувати довго. Експерти згадають і "інституційну спроможність" владних структур, і значні патерналістські настрої в суспільстві, які сприяють перемогам популістів. На моє глибоке переконання, всі ці проблеми вторинні, якщо політичні лідери пропонують бачення майбутнього країни та шляхи його досягнення.
Де ми хочемо опинитись через 5-10-25 років? Як потрапити туди? Громадяни мають це розуміти та бачити, що влада має стратегії та інструменти для досягнення мети. Таке бачення потрібно не тільки для того, щоб заспокоїти людей. Воно дозволяє сфокусувати ресурси та енергію на тому, що потрібно, та не витрачати їх на непотрібне.
В Україні таке бачення політики дають у вигляді обіцянок зробити добре всім. Так вони прагнуть сподобатись якнайширшому колу виборців. Питання у тому, що всі люди мають певні цінності та принципи в житті, які не завжди співпадають. Якщо хтось бачить добро в "розкуркуленні тих, хто багатший за мене, через податки", то це не означає, що його сусід схвалює такий підхід. Для однієї благої мети може бути різне бачення шляхів її досягнення – різні політичні рішення.
У західних країнах гуртуватись навколо принципів та цінностей дозволяють політичні партії з визначеними ідеологіями. Таке розділення дає виборцям чітке розуміння, чого чекати від партії у разі перемоги та вирішувати, чи відповідає політична програма цієї партії їхнім власним інтересам.
Хто формує політичні програми? Якщо ви застали радянську школу, то пам'ятаєте, як культивувалась думка, що все придумав певний великий вождь. І у нас дотепер вважають, що як бачення майбутнього, так і стратегію його досягнення створює політичний лідер. Але це не так. В розвинених країнах все це створюється спільно політичними лідерами, партіями та... аналітичними центрами.
Наведу приклад перемоги Рональда Рейгана в 1980 році. Він йшов на вибори з обіцянками знизити податки, скоротити видатки федерального уряду та загалом зменшити втручання уряду в економіку та приватне життя. Так от писав передвиборчу програму фактично не Рейган, а аналітичний центр Heritage Foundation, який відомий консервативним ухилом. Саме Heritage Foundation розробив політичну програму "Мандат на лідерство". Документ складався з 20 брошур на 3 тис сторінок та містив близько 2 тис рішень для нагальних проблем Америки. Важливо те, що ці рішення відповідали консервативній точці зору.
І ця програма спрацювала. Американська економіка безпрецедентно зростала протягом 92 місяців поспіль. За спогадами очевидців, Рейган роздав копії "Мандату на лідерство" всім членам нової республіканської адміністрації на першому ж засіданні. Дослідники вважають, що адміністрація Рейгана втілила або почала впровадження 60% рішень вже в перший рік роботи. Скільки б років вони займались би "розробкою стратегій", якби в них не було такого документу?
Аналітичних центрів в США існує чимало. Крім згаданого Heritage Foundation, в США діють такі відомі центри як, наприклад, Brookings Institution, Council on Foreign Relations, Cato Institute, RAND Corporation та American Enterprise Institute.
Розвинена культура аналітичних центрів і у Великій Британії. Такі організації як New Economics Foundation, LSE IDEAS, Institute for Fiscal Studies, Chatham House та багато інших пропонують результати власних досліджень та власне бачення вирішення проблем, які стоять перед урядами, суспільством та бізнесами. До речі, Маргарет Тетчер користувалась розробками аналітичного центру Adam Smith Institute, який фокусується на реформах для вільної ринкової економіки. Це при тому, що вона сама буда співзасновником консервативного аналитічного центру Centre for Policy Studies.
Крім впливу на формування державної політики, є ще одні річ, яка об'єднує американські та британські аналітичні центри – переважна їх більшість існує за рахунок приватних пожертв, в першу чергу від бізнесу. Тобто бізнесова еліта цих країн розуміє важливість інтелектуальної роботи по проведенню досліджень та напрацюванню політичних рішень, які створюють майбутнє країни. Це складна та кропітка праця, яку не можна поєднувати з іншими завданнями. Від цієї роботи залежить якість життя майбутніх поколінь. Тому бізнесмени допомагають аналітичним центрам виконувати свою важливу роль.
В Україні поки що обмаль аналітичних центрів. Із таких, що діють подібно до західних та фінансуються підприємцями, я можу назвати хіба що Український інститут майбутнього. До речі, ми часто запрошуємо спікерів з усіх існуючих аналітичних центрів на наші обговорення важливих реформ та тенденцій в Україні та світі. І це завжди розширює світогляд учасників завдяки високому рівню експертизи дослідників.
Я вважаю, що розвиток аналітичних центрів дуже важливий для успіху країни. Саме там дискурс щодо майбутнього країни, щодо пошуку "української мрії" втілюється у конкретні стратегічні документи.
Спочатку повинно бути розуміння, куди Україна насправді прямує. Вже наступними елементами є окремі галузеві реформи. Наприклад, багато нарікань у підприємців викликає законодавча база – заплутана та обтяжлива. Жоден підприємець сам не зробить аналіз проблем та не запропонує рішення, на відміну від колективу дослідників. Тому бізнес має підтримувати інтелектуальний розвиток країни через аналітичні центри.
А влада має не закривати цю роботу в пострадянських міністерствах, які "формують політику", а користуватись продуктами, які створюють аналітичні центри. Адже це готові стратегії розвитку, які працюють. Доведено Рональдом Рейганом і Маргарет Тетчер.
