Секретний актив України, який сильно недооцінили країни Заходу та Росія
96 годин – термін, який пророкували західні спецслужби для падіння української держави. Російські давали ще менше. Так звані "три дні" скоро перетворяться у три роки. Але якщо подумати серйозно, то чому Захід, настільки потужний гравець з розвідкою колосального рівня так помилився? Чому Росія була так впевнена у своїх прорахунках? Де саме вони всі прорахувалися? Відповідь дуже проста.
Всі попередні часи нашої незалежності і Росія, і Захід брали до уваги лише стан нашої держави, політики та інституцій. Жоден з них не здогадувався, що вже декілька років в Україні існує надважливий секретний компонент, який здатен вберегти країну в найкритичніший момент, і при цьому, його неможливо виміряти. Цей компонент – самі українці.
Роками Захід та Росія чітко ідентифікували слабкість нашої влади. Вони бачили відсутність у неї візії та стратегії, рівень корупції в країні, бачили, що після 30 років незалежності країна досі функціонує як стара радянська держава, працюючи на контроль і в жодному разі не на продуктивність, творчість або креативність. Ось чому російська верхівка була такою сміливою та впевненою у своїх силах, підкуповувала чиновників в Україні, посилала сюди своїх агентів. У неї вже було розуміння, що "взяти" Україну буде дуже легко. Але їй не вдалося, і знову ж таки – завдяки нашому секретному компоменту, завдяки нашим людям.
Абсолютні всі, і Захід, і Росія недооцінили або просто прогледіли те, що за минулі 30 років в Україні виникла нова свідома нерадянська частина суспільства. Це люди віком від 25 до 45 років, які або народилися, або зростали у незалежній Україні. Переважна більшість з них встигла побачити світ, досягти певного успіху в своїй справі чи бізнесі, викристалізувати власні цінності та гідність. Тому коли відбулася повномасштабна війна, цей актив став настільки помітним, в першу чергу, для нас самих, а потім і всьому світові. Ми вперше побачили наскільки сильний та грандіозний лідерський капітал існує всередині нашого суспільства. Війна показала, що ми дійсно маємо цю кагорту людей, які у момент повномасштабної загрози для всієї нації здатні самостійно організуватися, не радитися з владою, не шукати в неї підтримки, не чекати вказівок чи закликів до дій. На основі національного внутрішнього лідерства, сформованого особливо за минулі 10 років, українці самостійно ідентифіковували проблеми, шукали рішення і знаходили їх у координації з іншими групами, не апелюючи до держави.
На всіх рівнях виникли тисячі горизонтальних самоорганізованих ліній, які закривали функціонал держави. Ось це була справжня Україна, справжнє нове громадянське суспільство, яке дозволило нашій країні стримати ворога. Грандіозна самоорганізація, яка, незважаючи на провал держави в перші тижні війни, допомогла втримати країну і тримати на пульсі поставки та закупівлю всього необхідного з усієї планети в обхід державних перепон та бюрократії. Згадайте, такий ефект був на всіх напрямах: на військовому, медійному, інформаційному, ідеологічному, бізнесовому, волонтерському та громадянському. В першу чергу, на військовому, де панувала шалена енергія тих, хто йшов зустрічати ворога в обличчя, ризикуючи власним життям. Не було б цієї енергії, не було б наших військових – не було б України сьогодні. Але вона є, продовжує боротися, функціонувати і прагне перемоги, розвитку та змін, які можна досягти за однієї умови – якщо зробити ставку на людський капітал.
Подивіться зараз на українців, які роз'їжджаються по всьому світу. Подивіться як через короткі проміжки часу вони починають створювати історії успіху на всіх рівнях і в усіх сферах. Це тому що ми навчені виживати і створювати результати в будь-яких умовах. Це те, що могло би сьогодні взірвати Україну з точки зору розвитку. Це найважливіший актив, завдяки якому країна могла б перемогти ворога і досягти успіху, але держава не робить на нього ставку і не вбачає реальних можливостей цього шаленого потенціалу. Ті люди, які зараз залишилися в Україні, які мають здібності, ім'я та репутацію, які можуть і хочуть робити щось корисне для країни – це найпрогресивніша лідерська частина нашого суспільства. Капітал, на якому Україна могла би вибухнути в своєму розвитку, у приватній ініціативі, у своїй енергії, і перемогти ворога, але все частіше він ігнорується або просто нейтралізується: обшуками, дискредитацією тощо. Бо якщо українцям дійсно дати свободу, то цей секретний компонент для українського успіху був би активізований на повну силу. Завдяки цьому ми вистояли в перші тижні великої війни і завдяки цьому могли би розвиватися колосальним чином у майбутньому.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
