Залежна незалежність
Переглядаючи тексти авторів блогів на УП, подумав, що не всі пам'ятають зміст частини 1 статті 90 Цивільного кодексу України. Нагадаю:
"Юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму.
Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності.
Юридична особа може мати крім повного найменування скорочене найменування".
До чого я веду? А веду я до того, що серед колег-блогерів більше десятка директорів, президентів, віце-президентів і навіть співголів різного роду організацій (центрів, клубів, інститутів, груп і однієї корпорації), що судячи з назв, мають стосунок до: політики, політології, стратегії, політичного аналізу, політичних технологій, соціальної аналітики, соціологічних та політичних досліджень, демократій (?) і стратегічного консалтингу.
Уявляєте, я не знайшов жодної назви, що відповідала б цитованим вище вимогам Цивільного кодексу стосовно організаційно-правових форм. У якісь мірі на організаційну форму натякає термін "корпорація", що міститься у назві однієї з організацій. Однак відповідно до статті 120 Господарського кодексу України, корпорацією визнається договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації. Щось мені підказує, що згадана корпорація, яка займається стратегічним консалтингом, має мало стосунку до наведеної у кодексі дефініції.
Чи то автори вважають організаційно-правові форми своїх організацій загальновідомими і не вартими окремої згадки, чи то соромляться їх прозаїчності. Невідомо чому, але в нас ще збереглися певні забобони щодо абревіатур типу ТОВ (товариство з обмеженою відповідальністю). Дехто чомусь ставиться до слів "обмежена відповідальність" з недовірою, хоча відповідальність більшості різновидів юридичних осіб є обмеженою, хоч вони і не є ТОВ.
В той же час, розкриття організаційно-правової форми є у світі і має стати у нас не тільки законодавчим приписом, а й гарним тоном. Завжди краще з самого знайомства знати, з ким маєш справу: з державною установою, підприємницьким товариством чи громадською організацією. Особливо, коли представник певної організації пропонує результати свого аналізу широкому загалу.
Поширеною є практика, коли ЗМІ (і Інтернет-видання також) публікують стосовно різного роду актуальних суспільно-політичних проблем коментарі осіб, що їх називають "експертами". І досить часто "незалежними експертами". Тут важливо розуміти, що саме мається на увазі. Важливо хоча б тому, що чинним Класифікатором професій серед професіоналів в галузі філософії, історії та політології передбачено професію "Експерт із суспільно-політичних питань". До речі, той же Класифікатор містить такі, наприклад, професії, як експерти з охорони праці, експерти з зовнішньоекономічних питань, експерти з екології і навіть касири-експерти. Зазначені назви професій офіційно заносяться до трудових книжок. Однак у Класифікаторі відсутня, наприклад, професія "незалежний експерт з енергетичних питань". Отже, людина, представлена таким титулом, офіційно має іншу професію і посаду. І мені завжди цікаво яку.
Адже вищезгадані центри та інститути кимось та фінансуються. Хтось "замовляє музику". В таких умовах дійсно незалежні коментарі можуть походити від:
- Осіб, що професійно займаються аналізом тих чи інших суспільних проблем, однак отримують оплату виключно як гонорари відповідних ЗМІ за свої публікації. Однак для повної їх незалежності важливо, щоб і ЗМІ являли собою самостійний бізнес, тобто, фінансувалися за рахунок продажу та реклами, а не за рахунок дотацій "тих, хто замовляє музику";
- Осіб, що цікавляться певними суспільними проблемами та публікують свої думки в рамках такого собі "хобі". Ці люди за визначенням мають джерела заробітку, відмінні від своєї "публіцистичної діяльності".
Оскільки "коло героїв", що відповідають вищенаведеним критеріям, навряд чи може бути надто широким, насмілюся зауважити, що суспільство могло б задовольнити розкриття аналітиками своєї залежності.
Адже коли аналітик не приховує джерел фінансування, він у певній мірі є незалежним, оскільки публіка завжди має можливість, оцінюючи висновки такого спеціаліста, зробити відповідну поправку.
А для початку непогано було б розкривати повні найменування своїх центрів та інститутів.
