Як рахувати...
З'їздив до рідних у Маріуполь. По дорозі з Донецька до мого рідного міста шість населених пунктів. І, здається, у половині з них стояли міліціонери з різноманітними приладами для вимірювання швидкості. І на в'їздах, і на виїздах. По двоє, а то і по троє. Не пішки, а на машинах. Помітив, наприклад, Фольксваген Пассат.
Міліціонери радісно вибігали мені назустріч, але одразу, похнюпившись, повертались до своїх схованок. Було дивно, дозволену швидкість я не перевищував, тому правоохоронці мали б радіти зустрічі з дисциплінованим водієм. Але вони чомусь не раділи.
Згадалося, що зо словами високопоставлених міліціянтів, вони закуповують різний технічний непотріб типу "Візирів", бо справді якісні автоматичні прилади дорого коштують.
Але це, як говорив знаменитий радянський міністр фінансів, залежить від того, як рахувати.
Якщо розглядати тільки вартість "Візира", може міліціянти і праві.
Але якщо до вартості "Візира" та додати вартість утримання двох-трьох розумників, що з тим приладом немов зі ступою носяться, вартість автомобіля, на якому вони самі їздять і "Візир" возять, вартість бензину та інші витрати...
Словом, на пристойний прилад цілком може стати. Особливо, якщо без відкатів.
І чого це я знову про дрібниці, коли кругом вибори? Бо ще жоден президент "даішників" до порядку примусити не зміг. Та і не їх, не президентів, це справа. Це наша справа, суспільства.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
