Безсоромність...
Однією з цікавих відмінностей простого (чи як останнім часом заведено казати – пересічного) українського громадянина від українського ж громадянина, що жадібно обіймає чиновницьку посаду, є абсолютна безсоромність у брехні.
Простий громадянин, якщо йому для чогось треба збрехати, намагається вигадати більш-менш схожу на правду версію. Соромно простому громадянину брехати відверто і нахабно. Боїться, що не повірять. А як немає шансів, що повірять, то навіщо брехати?
А чиновник? Чиновник, приховуючи свої правопорушення, бреше не напружуючись. Ну, не лізе його брехня "ні в які ворота". Але ж перевіряє його такий же чиновник. А вони один одному вірять.
Чи варто тоді дивуватися, що чиновники-міліціонери оповідають, як люди у відділках вперто розбивають собі голови об стіни та підлоги, а чиновники-прокурори ставляться до таких оповідей з розумінням і вірять, вірять...
А от ще один приклад.
Нещодавно ми змушені були через суд примушувати Донецьке обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України надати інформацію за адвокатським запитом.
Зокрема, хотіли дізнатися, за якими критеріями Донецьке територіальне відділення АМКУ залучає сторонніх спеціалістів-аудиторів для участі у своїх важливих розслідуваннях.
І ось, на виконання судового рішення борці з монополізмом змушені були відкрити страшну таємницю.
Виявляється, чиновники відділення обирають аудиторів, яким потім довіряють участь у розслідуваннях, навмання, тицяючи пальцем у загальнодоступний реєстр.
Наскільки це схоже на правду хай читачі оцінять самі.
Але очевидно, що в.о. голова відділення В.А.Фертюк своє версії не соромиться.
Чого там соромитися...
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.