Судовий експеримент...
У нас в усі часи вищим пілотажем, справжнім мистецтвом чиновника було вміння місяцями й роками уникати прийняття будь-яких рішень. Резон тут простий. Немає рішення – начебто і нема чого оскаржувати. Хіба що бездіяльність. А оскаржити бездіяльність не завжди просто.
Ось наприклад, проблема розгляду органами прокуратури заяв і повідомлень про злочин.
Начебто все має бути просто. Є стаття 97 Кримінально-процесуального кодексу України. Там сказано, що по заяві або повідомленню про злочин прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень:
1) порушити кримінальну справу;
2) відмовити в порушенні кримінальної справи;
3) направити заяву або повідомлення за належністю.
Коли необхідно перевірити заяву або повідомлення про злочин до порушення справи, така перевірка здійснюється прокурором, слідчим або органом дізнання в строк не більше десяти днів шляхом відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів.
Про порушення кримінальної справи, як і про відмову в такому порушенні має бути винесено постанову. А постанову може бути оскаржено.
Але українські прокурори не були б українськими прокурорами, якби просто чинили по закону. Вони не можуть не проявити свою чиновницьку винахідливість. Тому, отримавши заяву чи повідомлення про злочин, вони... нічого не роблять. Тобто, не виносять жодної постанови, сподіваючись (і небезпідставно) на відсутність чітко врегульованого порядку оскарження такої їх протиправної бездіяльності.
Адже адміністративні суди вважають, що бездіяльність стосовно винесення постанов про порушення кримінальної справи або відмову в такому порушенні не може розглядатися в порядку адміністративного судочинства, а має розглядатися відповідно до норм Кримінально-процесуального кодексу. А якраз таких норм у КПК і немає.
Тому і радіють так часто українські прокурори тому, що винайшли хитрий трюк і можуть безкарно ухилятися від виконання своїх прямих обов'язків.
Але ж все ще діє Конституція! Стаття 55 Конституції гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Тому ми починаємо експеримент, направивши до судів скарги, аналогічні наведеній нижче.
Результати експерименту опублікуємо.
Печерський районний суд м. Києва
Скаржник (заявник):
Адвокат АФ "Головань і Партнери"
Никифоров Олександр Валерійович,
Зацікавлена особа:
Генеральна прокуратура України
01601, м. Київ, вул. Різницька 13/15
тел. 044 280-10-20
Скарга
На виконанні органів державної виконавчої служби знаходяться накази Господарського суду Донецької області від 08.07.2010 року у трьох справах. Я за родом своєї професійної діяльності є адвокатом, представником стягувачів у означених виконавчих провадженнях, де боржником є одна й та сама юридична особа.
На певному етапі виконавчих дій, означені провадження опинилися на виконанні у Департаменті виконавчої служби Міністерства юстиції України
Затягування процесу виконання, зокрема абсолютна відсутність будь-яких виконавчих дій дозволяє припускати наявність ознак злочину у діях співробітників Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. Я як представник стягувачів звернувся до Прокурора із заявою (повідомленням) у порядку статті 95 КПК України,у якій припускав можливу наявність ознак злочину у діях співробітників (службових осіб) Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, а саме злочину, передбаченого ст. 382 КК України ("Невиконання судового рішення"). Прокурором означену заяву було отримано 29.11.2010 року (копія заяви, фіскального чеку та повідомлення про вручення поштового відправлення додається).
Відповідно до ч. 2 ст. 97 КПК України "По заяві або повідомленню про злочин прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень:
1) порушити кримінальну справу;
2) відмовити в порушенні кримінальної справи;
3) направити заяву або повідомлення за належністю".
Відповідно до ч.2 ст.991 КПК України: "Постанову прокурора, слідчого і органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржено особою, інтересів якої вона стосується, або її представником до суду в порядку, передбаченому статтею 2361 цього Кодексу".
Відповідно до ст.2361 КПК України: "Скарга на постанову органу дізнання, слідчого, прокурора про відмову в порушенні кримінальної справи подається особою, інтересів якої вона стосується, або її представником до районного (міського) суду за місцерозташуванням органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову, протягом семи днів з дня отримання копії постанови чи повідомлення прокурора про відмову в скасуванні постанови".
Таким чином, статті 95 та 97 КПК України визначають абсолютно чіткий спеціальний статус заяви про злочин, що звичайно ж відрізняється як за формою, так і за строками реагування від звернення громадянина відповідно до Закону України "Про звернення громадян" або від будь-яких інших заяв чи повідомлень.
За наслідками розгляду повідомлення у порядку ст. 95 КПК України нами до цього часу не отримано копії відповідної постанови. Таким чином, можна констатувати бездіяльність Прокурора при розгляді заяви у порядку статті 95 КПК України, порушення ним вимог статті 97 КПК України.
Вважаємо, що бездіяльність Прокурора з розгляду заяви про можливу наявність ознак злочину є незаконною, а заявник має право на отримання за результатами розгляду відповідної постанови у порядку ст. 97 КПК України.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 23.05.2001 року "Кримінальне судочинство – це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу – підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів.
Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської і не може бути предметом оскарження в порядку, визначеному главою 31-А ЦПК України".
Верховний Суд України у своїй ухвалі від 22.05.2003 року зазначив таке: "Відповідно до ст. 1 Кримінально-процесуального кодексу України діяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури, суду щодо порядку провадження у кримінальних справах регламентується цим Кодексом. Кримінальне судочинство – це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу – підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів.
Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства чи прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб має свої особливості, не належить до сфери управлінської діяльності".
Відповідно до Ухвали Вищого адміністративного суду України від 27.02.2008 року скарги на акти та дії службових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури в частині провадження у кримінальній справі розглядаються судом у порядку, визначеному нормами Кримінально-процесуального кодексу України.
Таку позицію підтримав ВАС України у ухвалі від 05.03.2008 року.
У своїй Ухвалі від 07.10.2009 року ВАС України зазначає таке: "Повноваження прокурора при отриманні заяви про злочин регламентовані нормами Кримінально-процесуального кодексу України, що виключає можливість розгляду поданого позивачем позову в порядку адміністративного судочинства".
Означену вище позицію було підтримано ВАС України у 2010 році (ухвала від 20.07.2010 Nк-30807/09).
Відповідно до статті 55 Конституції України "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб".
Відповідно до Резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.11.1997 року "Частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.
Такі скарги підлягають безпосередньому розгляду в судах незалежно від того, що прийнятим раніше законом міг бути встановлений інший порядок їх розгляду (оскарження до органу, посадової особи вищого рівня по відношенню до того органу і посадової особи, що прийняли рішення, вчинили дії або допустили бездіяльність).
Подання скарги до органу, посадової особи вищого рівня не перешкоджає оскарженню цих рішень, дій чи бездіяльності до суду".
Донецький апеляційний адміністративний суд в ухвалі від 13 травня 2010 року зазначив таке: "Положення статті 55 Конституції України щодо можливості громадянина звернутись за захистом своїх прав і свобод однаково стосується можливості судового оскарження актів, дій, бездіяльності посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури, оскільки ними можуть порушуватися його права і свободи".
Конституційний Суд України у Рішенні від 23 травня 2001 року N 6-рп/2001 у справі щодо конституційності статті 248 прим. 3 ЦПК України заклав правову позицію, за якою недосконалість інституту судового контролю за досудовим слідством не може бути перепоною для оскарження актів, дій чи бездіяльності посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури (абзац шостий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини)
На підставі викладеного вище, керуючись ст. 55 Конституції України, статтями 1,2 КПК України,
Просимо:
1) визнати незаконною бездіяльність Прокурора щодо неприйняття рішення у порядку та у строк, передбачений ст. 97 Кримінально-процесуального кодексу України, при розгляді заяви про можливу наявність ознак злочину;
2) зобов'язати Прокурора прийняти рішення у порядку та у строк, передбачений статтею 97 КПК України, за результатами розгляду заяви про можливу наявність ознак злочину, копію рішення направити заявнику.
Додатки.
1. Копія заяви до Генеральної прокуратури України від 24.11.2010 року, копія фіскального чеку, копія повідомлення про вручення поштового відправлення.
2. Роздруківка Рішення Конституційного Суду України від 23.05.2001 року.
3. Роздруківка Ухвали Верховного Суду України від 22.05.2003 року.
4. Роздруківка Ухвали Вищого адміністративного суду України від 27.02.2008 року.
5. Роздруківка Ухвали Вищого адміністративного суду України від 05.03.2008 року.
6. Роздруківка Ухвали Вищого адміністративного суду України від 07.10.2009 року.
7. Роздруківка Ухвали Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року.
8. Роздруківка Рішення Конституційного Суду України від 25.11.1997 року.
9. Копія Ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду України від 13 травня 2010 року.
13 грудня 2010 року О. В. Никифоров
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
