Ходять Коні...
Мушу визнати, що тема адвокатури для мене дуже важлива. Навіть дещо занадто. Тому за відповідними публікаціями намагаюся уважно слідкувати.
Інтерв'ю народного депутата України, кандидата юридичних наук Валерія Писаренка газеті "Закон і Бізнес" стосовно чергової спроби реформування адвокатури прочитав з неабиякою цікавістю.
Доля професії ж...
Найбільш показовим здався мені наступний пасаж інтерв'ю.
Питання
Ви особисто брали участь у судових процесах, зокрема щодо оскарження указу Президента Віктора Ющенка про розпуск Верховної Ради. Як ви вважаєте, чи здатен адвокат вплинути на позицію суду за рахунок ораторської майстерності? Чи часи Анатолія Коні для адвокатів пішли без вороття?
Відповідь
Якщо говорити про політичні процеси, то, звичайно, одних ораторських здібностей для відстоювання своєї позиції буде недостатньо. Необхідно застосовувати набагато ширший комплекс заходів, ніж у звичайному судовому спорі. Сьогодні дуже рідко трапляюся випадки, коли промова адвоката стає переломною для перебігу процесу. Можливо, й тому, що навіть не в усіх юридичних вузах викладають курс ораторської майстерності. Так, під час розмови з ке¬рівником одного з місцевих столичних судів, де щодня слухають десятки справ, мене засмутив той факт, що він не зміг виокремити когось із захисників, на яких мали б рівнятися молоді адвокати в плані ораторської майстерності. Але, дійсно, юрист, котрий планує стати адвокатом, повинен опанувати і цей інструмент захисту. Сподіваюся, що й в Україні врешті-решт з'являться адвокати, чиї промови можна буде читати з не меншим задоволенням, ніж промови А.Коні.
Дивний приклад, якщо врахувати, що Анатолій Федорович Коні адвокатом не був.
Прокурором був, суддею був, викладачем був, навіть сенатором і то був. А адвокатом ні.
Якщо вже треба було згадати якого-небудь адвоката-оратора, куди більш логічно було навести прізвище Плєвако чи Петра Александрова, який захищав Віру Засулич (а Коні головував у процесі і був на той час головою Санкт-Петербуурзького окружного суду).
Однак на жаль, адвокатуру у нас намагаються реформувати не вдаючись до таких тонкощів.
Не намагаючись визначити, що взагалі являє собою адвокатська діяльність. Чим вона відрізняється від юридичної практики. Яким чином має бути врегульоване здійснення юридичної практики в інтересах суспільства.
Проблема української адвокатури (і не тільки адвокатури) не у змісті чи якості норм закону, а у тому, що норми чинних законів не реалізуються.
Від того, що адвокатів змусять стати членами Національної палати якість правової допомоги не покращиться.
Не покращиться та якість і від того, що представляти сторін у судах дозволять тільки адвокатам.
Про позитивні зміни можна буде говорити лише тоді, коли державні чиновники реально почнуть поважати права і гарантії адвокатів, закріплені чинним законом.
Але змусити їх так чинити значно важче, ніж написати черговий законопроект.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
