Сприяти захисту прав і свобод...

Конституційний Суд України розглядає справу 1-29/2011 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті17 Кодексу адміністративного судочинства України, частини третьої статті 110, частини другої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України,частини другої статті 55 Конституції України.

Публікую наше звернення до КСУ стосовно суті справи.

Конституційний Суд України

вул. Жилянська 14, м.Київ, 01220

Адвокатської фірми "Головань і Партнери"

пр. Ілліча 21-а, м. Донецьк, 83003

У справі N1-29/2011

Адвокатська фірма "Головань і Партнери" є адвокатським об'єднанням, яке відповідно до норм Закону України "Про адвокатуру" покликане згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу.

У зв'язку із цим, ми вважаємо, що відкриття Конституційним Судом України провадження у справі за конституційним зверненням громадянина Осетрова Сергія Володимировича щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України,частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, частини третьої статті 110, частини другої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України – є не тільки знаковою подією для усієї адвокатури України, а ще й обнадійливим кроком для подолання негативних явищ нормативізму у юридичній професії.

Відповідно до норми ст. 2 Закону України "Про Конституційний Суд України", завданням Конституційного Суду України є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України.

Згідно з нормою ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб. Отже, ми вважаємо своїм професійним обов'язком поінформувати Конституційний Суд України про судову практику та інші відомі нам об'єктивні обставини, що за нашою думкою мають суттєве значення для справи.

Отже, у своєму конституційному зверненні Осетров С.В. слушно зазначає, що суди України неоднозначно застосовують положення п.2 ч.3 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України при врегулюванні однакових правовідносин, що виникають внаслідок невиконання органами прокуратури України вимог ст.97 Кримінально-процесуального кодексу України.

З цього випливає, що подача конституційного звернення була зумовлена саме тим фактом, що неналежний розгляд правоохоронними органами (насамперед, прокуратурою) заяв та повідомлень про злочин є сталою та, без сумніву, неправомірною практикою. Саме цей факт є головною причиною виникнення проблеми підсудності справ щодо оскарження рішень фізичною особою, яка не є учасником кримінального судочинства.

Слід зазначити, що загальновідома ситуація із розглядом органами прокуратури України заяв та повідомлень про злочини як звернень громадян за Законом України "Про звернення громадян", а не за нормою ст. 97 Кримінально-процесуального кодексу України – склалася не через недосконалість чинного законодавства, а саме через позицію прокуратури. Законодавець, просто не передбачив самої можливості бездіяльності покурора, слідчого або органу дізнання при отриманні заяви чи повідомлення про злочин. А отже, не передбачив і механізму оскарження такої бездіяльності.

Проте, зазначений стан речей став можливим, зокрема, через прийняття Інструкції про порядок розгляду і вирішення звернень та особистого прийому в органах прокуратури України, затвердженої наказом Генерального прокурора України від 28 грудня 2005 року N9гн (далі – Інструкція N9гн) та Інструкції про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах прокуратури України заяв і повідомлень про злочини, затвердженої Наказом Генерального прокурора України від 24 червня 2004 року N66/13-ок (далі Інструкція N66/13-ок).

Нормою ст. 97 КПК України встановлено такий порядок розгляду повідомлень про злочин: "Прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані приймати заяви і повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини, в тому числі і в справах, які не підлягають їх віданню.

По заяві або повідомленню про злочин прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень:

1) порушити кримінальну справу;

2) відмовити в порушенні кримінальної справи;

3) направити заяву або повідомлення за належністю.

Не дивлячись на такий особливий та безальтернативний порядок розгляду повідомлень про злочини, положення деяких вимог Інструкції N9гн створюють альтернативну можливість розгляду вказаних заяв.

Реалізація такою альтернативи можлива саме завдяки формулюванню п.п. 1.4. та 2.2. Інструкції N9гн.

А саме, п. 1.4. встановлює, що звернення – це викладена в письмовій або усній формі пропозиція, заява (клопотання), скарга громадянина, народного депутата України, депутата місцевої ради, службової чи іншої особи.

Під завою ж слід розуміти звернення громадян та юридичних осіб з проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, органів місцевого самоврядування, службових осіб.

Тобто, завдяки саме такому формулюванню понятть "звернення" та "заява" у вказаній Інструкції N9гн, у працівників прокуратури є можливість ототожнювати заяву про злочин із заявою як формою звернення громадянина, адже повідомлення про злочин та "повідомлення про порушення чинного законодавства" є тотожніми термінами.

Логічним продовженням п. 1.4. Інструкції N9гн є п. 2.2., відповідно до якого заяви та повідомлення про вчинений злочин або той, що готується, розглядаються в порядку, передбаченому законодавством, і обліковуються у звіті за ф. 2-Є. Зареєстровані як звернення громадян, за наслідками перевірки яких прийнято рішення відповідно до ст. 97 КПК України, виключаються з обліку звернень та реєструються у книзі обліку заяв і повідомлень про злочини.

Тобто незалежно від того, подається документ у формі заяви про злочин чи у формі заяви в порядку звернення громаядина (наприклад, для видання прокурором акту прокурорського реагування) – відповідальний працівник прокуратури вправі на свій розсуд вирішувати питання про реєстрцію такого документу як "заяви про порушення чинного законодавства" чи облікувати його за ф. 2-Є як заяву про злочин.

Зрозуміло, що сама можливість здійснення прокурором на цьому етапі таких суб'єктивних дій виключно на власний розсуд – прямо суперечить нормам ст. ст. 95, 97 КПК та, фактично, нівелює іх зміст.

Крім того, деякі положення Інструкції N66/13-ок також дають можливість, працівникам органів прокуратури розглядати заяви або повідомлення про злочини як звернення громадян на свій розсуд. Тобто, всупереч вимогам норм КПК, встановлюють альтернативний порядок розгляду заяв та повідомлень про злочини.

А саме, таку можливість надають органам прокуратури положення п.п. 1.3., 2.4., 3.1. та 3.8. Інструкції N66/13-ок.

Пункт 1.3. Інструкції N66/13-ок встановлює саме визначення, згідно з яким, заявою чи повідомленням про злочини слід вважати усні чи письмові звернення громадян, заяви і повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості, матеріали службових перевірок, які містять відомості про вчинені чи підготовлювані злочини або про ознаки злочинного діяння.

У той же час, норма ст. 94 КПК оперує лише термінами "заява" та "повідомлення", а правовідносини, пов'язані із зверненнями громадян, регулюються спеціальним Законом України "Про звернення громадян". Очевидно що, вказаним пунктом Інструкції неправомірно було розширено відповідну категорію приводів для порушення кримінальної справи та одночасно створено умови для альтернативного шляху розгляду заяв та повідомлень про злочини як звернень громадян.

Отже, означене положення Інструкції прямо суперечить ст. ст. 94, 97 КПК України.

Пунктом 2.4. Інструкції N66/13-ок встановлено, що заяви і повідомлення про злочини, що надходять поштою разом з іншою вхідною кореспонденцією, приймаються секретаріатом прокуратури у загальному порядку.

Вказане формулювання при його системному тлумаченні із іншим спірними положеннями Інструкції N66/13-ок та у сукупності із зазначеними вище положеннями Інструкції N9гн, знову ж таки, встановлює можливість для органів прокуратури на свій власний розсуд розглядати заяви та повідомлення про злочин як звернення громадян. Адже, при здійсненні прийому заяв та повідомлень про злочини в загальному порядку відповідальний працівник прокуратури, користуючись формулюваннями вказаних пунктів Інструкцій N9гн та N66/13-ок, може здійснювати реєстрацію вхідної кореспонденції як в обліку звернень громадян так і в обліку заяв та повідомлень про злочини.

Здійснювати такі дії він може саме завдяки тому, що Інструкція N66/13-ок приписує приймати заяви та повідомлення про злочини не окремо, а в загальному порядку.

Відповідно до вимог п. 3.1. Інструкції N66/13-ок, заяви і повідомлення про злочини реєструються відповідальним працівником у книзі обліку заяв і повідомлень про злочини, що є документом суворої звітності.

У ній реєструються заяви та повідомлення громадян, підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості, передбачені п. 1.3 даної Інструкції, які подані в установленому законом порядку.

З огляду на те, що згідно з вказаною вимогою Інструкції реєстрації у вказаній книзі обліку підлягають тільки заяви та повідомлення, органи прокуратури можуть користуватися подібними формулюваннями та тлумачити термін "звернення" як складову частину поняття заяв та повідомлень про злочин (п.1.3. Інструкції N66/13-ок), або як звернення громадянина у розумінні Закону "Про звернення громадян".

Отже зазначене положення Інструкції прямо суперечить ст. ст. 94, 95, 97 КПК України.

Згідно з положеннями п. 3.8. Інструкції N66/13-ок, якщо за наслідками розгляду звернень громадян та юридичних осіб приймається рішення в порядку ст. 97 КПК України, їх слід реєструвати у книзі обліку заяв і повідомлень про злочини, одночасно виключивши з обліку звернень.

Знову ж таки, таке формулювання вказаного положення створює колізії у підходах до тлумачення терміну "звернення". З одного боку п. 1.3. Інструкції N66/13-ок визначає звернення як вид повідомлення або заяви про злочин, а з іншого (у п.3.8.) – як звернення громадянина в контексті Закону України "Про звернення громадян".

За таких формулювань вказаних положень Інструкцій N9гн та N66/13-ок визначаючою складовою при вирішенні питання про долю будь-якої заяви/повідомлення/звернення є суб'єктивний розсуд працівників прокуратури, що вочевидь прямо суперечить нормам статей 94, 95, 97 КПК України.

Цим самим, прокуратура, затвердивши описані вище Інструкції, надала собі повноваження диференціювати листи громадян на суб'єктивний розсуд своїх посадових осіб. Цілком очевидно, що подібні повноваження прокуратури не передбачені ані Конституцією України, ані Законом України "Про прокуратуру", ані жодним діючим нормативно-правовим актом, що має вищу юридичну силу.

Судова практика щодо оскарження дій або бездіяльності посадових осіб прокуратури в контексті справ, що виникають із схарактеризованих вище обставин, є суперечливою, що й зазначає Осетров С.В. у своєму конституційному зверненні, надаючи Конституційному Суду України відповідні судові рішення.

Адвокатська фірма "Головань і Партнери" за весь час багаторічного досвіду взаємодії з органами прокуратури України накопичила багато прикладів суперечливих судових рішень з порушених у конституційному зверненні Осетрова С.В. питань та вважає за необхідне поінформуватми Конституційний Суд України про деякі з них задля забезпечення повноти розгляду Судом справи N1-29/2011.

Так, Іллічівський районний суд м. Маріуполя своєю постановою від 19.07.2011 р. у справі N4-182/2011 задовольнив скаргу адвоката АФ "Головань і Партнери" Галахова В.І., зазначаючи, що "Таким образом, нельзя не согласиться с доводами жалобы адвоката о том, что не приняв решение в порядке ст. 97 УПК Украины по заявлению о преступлении, прокурор лишил его возможности обжаловать решение о фактическом отказе в возбуждении уголовного дела в суде, в связи с чем такое бездействие прокурора признается неправомерным". При цьому, суд приймаючи вказану постанову, керувався виключно нормою ст. 55 Конституції України. Ця постанова була залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 09.08.2011 р.

У той же час, Ворошиловський районний суд м. Донецька постановою від 07.10.2011 р. у справі N4-2784/11 відхилив аналогічні позовні вимоги, аргументуючи це тим, що "...не передбачено розгляд скарг на бездіяльність прокурора по не прийняттю рішення по заяві про скоєння злочину, а передбачено оскарження процесуальних документів, винесених прокурором, а саме постанов про порушення кримінальної справи, про відмову в порушенні кримінальної справи, постанов про закриття кримінальної справи".

Отже, суди схильні виходити як із загальних правових принципів та приписів Конституції України, так і з суто нормативистського підходів до тлумачення окремих правових норм у відриві від доктрин верховенства права та правової держави.

Проте, як не дивно, є ще й третя позиція судової влади з цього питання. А саме, Печерський районний суд м. Києва своєю постановою від 06.10.2011 р. у справі N4-4104/11 постановив "Скаргу Голованя І.В. на дії та бездіяльність заступника Генерального прокурора України – прокурора м. Києва, начальника відділу прокуратури м. Києва при розгляді заяви про злочин від 04.07.2011 року – залишити без задоволення. Копію заяви І. Голованя про вчинення злочину слідчим податкової міліцій ДПА в м. Києві Грошовиком Д.Ю., Ониськівом А.М., передбаченого ст. 364 КК України, службовими особами Шевченківської ДПІ, передбаченого ст. 366 КК України, – направити до прокуратури м. Києва для прийняття рішення в порядку ст. 97 КПК України".

Таким чином, дійсно, судова практика України по вказаних вище питаннях є суперечливою. Слід ще раз наголосити, що подібний стан речей став можливим виключно через позицію правоохоронних органів (насамперед прокуратури України) щодо розгляду повідомлень про злочини як звернення громадян.

Слід окремо заначити, що проблема розгляду органами прокуратури заяв та повідомлень про злочини як зверненнь громадян – є загальновідомою проблемою українскої правозастосовною практики. Масштаби цього явища є вражаючими. Про це свідчать статистичні дані Генеральної прокуратури, які наше адвокатске об'єднання, отримало у відповідь на інформаційний запит. Згідно з цими даними, лише 1,9% від усього обсягу зверненнь до органів прокуратури України за 1 півріччя 2011 р. (включаючи повідомлення та заяви про злочин) було зареєстровано саме як заяви та повідомлення про злочин.

Формулювання Конституційним Судом України своєї правової позиції у мотивувальній частині рішення за конституційним зверненням громадянина Осетрова С.В., у том числі щодо схарактеризованих вище Інструкцій та позиції органів прокуратури щодо нехтування безальтернативним порядком розгляду заяв та повідомлень про злочин відповідно до ст. 97 КПК України – є вкрай важливим для реального захисту людиною та громадянином своїх конституційних прав.

Правові позиції Конституційного Суду мають безпосередній вплив на реалізацію фізичними та юридичними особами своїх прав та на правозастосовну практику як окремий вид реалізації права. Тому від того, наскільки чітко та недвозначно Суд сформулює свою правову позицію з окреслених у конституційному звернені питань та, що не менш важливо, з причин які зумовили описані у зверненні проблеми, залежить якість, а іноді й навіть сама можливість реалізації норм Конституції України.

Тож правова позиція Конституційного Суду України щодо описаних вище причин які фактично зумовили конституційне звернення Осетрова С.В. є дуже важливою та очікуваною подією в юридичному середовищі, а суспільну значущість її формулювання важко переоцінити. Реалістичний (модернизаційний) характер такої правової позиції Конституційного Суду був би беззаперечним.

Таким чином, просимо Конституційний Суд України врахувати наведені у цьому листі фактичні дані під час формування своєї правової позиції по справі N1-29/2011.

Додатки:

1. Копія постанови Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 19.06.2011 р. у справі N4-182/2011 р.;

2. Копія ухвали Апеляційного суду Донецької області від 09.08.2011 р. у справі N10-134м/2011;

3. Копія постанови Ворошиловського районного суду м. Донецька від 07.10.2011 р. у справі N4-2784/11;

4. Копія постанови Печерського районного суду м. Києва у справі N4-4104/11;

5. Роздруківка електронного інформаційного запиту від 25.07.2011;

6. Роздруківка відповіді Генеральної прокуратури України від 28.07.2011 N23-165вих-11.

11 жовтня 2011 р.

Голова Адвокатської фірми "Головань і Партнери" І.В. Головань

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.