Поштовий канал
Видатний радянський "лицар плаща і кинджала" Павло Судоплатов у своїх мемуарах докладно розповідає про свою першу зустріч з Берією. Берія дуже цікавився, як досвідченому вже нелегалу Судоплатову вдалося "вписатися у західне життя".
Зокрема, Лаврентія Павловича надзвичайно вразила... процедура придбання сезонних залізничних квитків, що дозволяла практично будь-кому, у тому числі і радянським агентам, хто б міг подумати, безперешкодно мандрувати Західною Європою.
Судоплатов згадував:
"Помню, как он интересовался техникой продажи железнодорожных билетов для пассажиров на внутренних линиях и на зарубежных маршрутах. В Голландии, Бельгии и Франции, пассажиры, ехавшие в другие страны, подходили к кассиру по одному только после звонка дежурного. Мы предположили, что это делалось
определенной целью, а именно: позволить кассиру лучше запомнить тех, кто
приобретал билеты."
Оперативні генії, що й казати. Хіба можна сумніватися, що квитки у всіх країнах Європи продають виключно агенти спецслужб?
Думаю, тепер кожному читачу зрозуміло, чому, наприклад, в аеропорту під час реєстрації просять наступного у черзі "залишатися за лінією"? Щоб краще запам'ятати і потім донести куди слід.
Сучасні українські спецслужби досвід Судоплатова і Берії не забувають, а навпаки, вдосконалюють.
В Інтернеті з'явилася інформація про засудження Залізничним райсудом м. Львова громадянина за контрабанду технічних засобів негласного зняття інформації.
Той нещасний громадянин намагався отримати крамольну техніку, використовуючи поштовий канал. Підозрюю, просто прийшов до поштового відділення за посилкою, а там його вже чекали гідні спадкоємці славних чекістів.
Одне важко зрозуміти. Чому повідомляється про засудження лише одного громадянина? Адже відповідно до законодавства поштові відправлення мають проходити митний контроль до того, як потраплать до конкретного поштового відділення. Чи переміщення через кордон забезпечили самі оперативники, яким дуже потрібна була ця кримінальна справа?
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
