Вибіркове правозастосування
Пропоную читачам текст помічника адвоката нашого адвокатського об'єднання Станіслава Кунянського.
Як відомо, в Україні практика Європейського суду з прав використовується судами як джерело права. Це означає, що суди, поряд з Конституцією, законами та іншими нормативно-правовими актами зобов'язані керуватися рішеннями ЄСПЛ, ухвалюючи будь-які рішення. Більше того, з урахуванням норми ч. 2 ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори", практика ЄСПЛ має більш пріоритетний статус у випадку якщо вона суперечить законам України.
У той же час, якщо висловлюватися дипломатично, наразі суди, зокрема адміністративні, використовують у своїй діяльності практику ЄСПЛ дуже вибірково. В якості прикладу можна проаналізувати застосування адміністративними судами рішення ЄСПЛ у справі "Щокін проти України" (заява NN 23759/03 та 37943/06).
Показовим є вже той факт, що це рішення, відсутнє на сайті Мін'юсту навіть у вигляді стислого викладу. Принаймні, пошук через відповідну форму завершується безрезультатно.
Тим не менш, у даній справі Європейський суд дійшов висновку про порушення прав заявника, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, по-перше, в зв'язку з тим, що відповідне національне законодавство не було чітким та узгодженим та, відповідно, не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватність захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимогу законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника-платника податку, коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.
Тобто, суть цього рішення полягала у тому, що якщо відповідні норми законодавства належним чином не узгоджуються між собою та створюють передумови для неоднозначного тлумачення, як це нерідко буває у нашій державі, то суд повинен застосовувати підхід, який є більш вигідним саме для платника податків, а не для держави.
Банальний пошук за контекстом у Єдиному державному реєстрі судових рішень видає 2909 судових рішень, які, станом на сьогоднішній день, тим чи іншим чином посилаються на згадане рішення ЄСПЛ. Однак, з них лише 235 є власне постановами, якими закінчувався розгляд справи по суті, а інші 2674 є здебільшого процесуальними ухвалами про залишення позовної заяви без руху. Ще більш показовим є той факт, що у ЄДРСР немає жодного рішення Вищого адміністративного суду України, як вищого органу в системі адміністративних судів, з посиланням на справу "Щокін проти України".
Але це не означає, що касаційна інстанція не враховує у своїй діяльності вказане рішення ЄСПЛ. Навпаки, зміст останнього було покладено в основу листа ВАСУ від 18.01.2012 р. N 165/11/13-12. Виявилося, що відповідну позицію ЄСПЛ ВАСУ сприйняв досить вибірково:
Зі змісту рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" вбачається, що збільшення податковим органом зобов'язань особи з податку є втручанням до його майнових прав.
Отже, за практикою Європейського суду з прав людини вимога про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень, яке впливає на склад майна позивача, у тому числі шляхом безпідставного стягнення податків, зборів, штрафних санкцій тощо, є майновою.
З огляду на викладене адміністративними позовами майнового характеру є вимоги щодо протиправності рішень про визначення грошових зобов'язань платників податків, про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, про стягнення адміністративно-господарських та інших штрафних санкцій тощо.
Таким чином, звернені до суду вимоги про скасування рішення відповідача – суб'єкта владних повноважень, безпосереднім наслідком яких є зміна складу майна позивача, є майновими (та такими, що тягнуть за собою збільшення суми судового збору, що підлягає сплаті – авт.)
Тобто, у ситуації коли потрібно досить оригінальним чином обґрунтувати необхідність сплачувати судовий збір в більшому розмірі або обґрунтувати залишення позовної заяви без руху – справа "Щокін проти України" стає в нагоді.
У випадку ж коли необхідно реально захистити права конкретної особи маємо, наприклад, наступне. Адміністративний суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, у постанові від 16.08.2011 зазначає, що посилання позивача на практику ЄСПЛ, зокрема, у справі "Щокін проти України" не приймаються судом "оскільки наведені у позові правові позиції даного суду, викладені у його рішеннях, регламентують законодавчу діяльність держави та принципи законотворення, а отже, знаходяться поза межами даного публічно-правового спору".
Відверто кажучи, усе викладене вище, може виглядати як намагання, при нагоді, висмикувати зі змісту рішення ЄСПЛ те, що потрібно під конкретну ситуацію, і, одночасно, ігнорувати саму суть таких рішень під час безпосереднього здійснення правосуддя.
Можливо, Вищий адміністративний суд й виклав би свою правову позицію стосовно наведених вище аргументів судів нижчих інстанцій згідно з якими, ЄСПЛ, виявляється, ще й регламентує законодавчій процес (бо ми наївно думали, що цей процес регламентує Конституція і регламент ВРУ). Однак, за збігом обставин, відповідна касаційна скарга з осені 2011 року ним так і не була розглянута по суті. А відтак, ми, нажаль, не можемо дізнатися про думку ВАСУ щодо застосування вказаного рішення ЄСПЛ поза контекстом визначення ставок судового збору.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
