Пам'яті Леоніда Юзькова.
2 березня ц.р. минає 20 років від дня смерті Леоніда Петровича Юзькова (нар. 28.01.1938 р. на Хмельниччині) – першого Голови Конституційного Суду України (1992-1995 рр.), громадського діяча, доктора юридичних наук, професора, академіка-засновника Академії (нині – Національної) правових наук України.
Не писати про цю людину не можна, бо вона була непересічною, яких так мало було, є і, мабуть, завжди буде серед фахівців-юристів, вчених. Один той факт, що ця людина хотіла перебудувати радянське державне управління відповідно до засад аполітичної "науки управління", яка в 1960-1970 рр. була досить модною серед викладачів і вчених Києва і Львова, свідчить сам за себе. Його успіхам заздрили, а тому знаходились ті, які слали підкидні листи в Москву, щоб дискредитувати. В результаті він переніс один інфаркт, а потім і другий.
Зоряний час Леоніда Петровича прийшовся на 1990-1995 рр., коли він став одним з творців нової конституційної системи незалежної України. Він брав участь у підготовці всіх основних державотворчих актів 1990-1992 рр.: Декларації про державний суверенітет України 1990 р., Акту про проголошення незалежності України 1991 р., офіційного проекту Конституції України 1992 р. тощо.
В незалежній Україні Леонід Петрович побачив свій справжній ідеал, який шукав багато десятиріч. Так як він працював на свою Вітчизну, рідко хто міг похвалитися. Але після того, як Леонід Юзьков став Головою Конституційного Суду, у нього почалися нові, складні проблеми. Верховна Рада, яка по закону про Конституційний Суд 1992 р. формувала його склад, здебільшого відхиляла кандидатури на посади конституційних суддів, які вносив Президент Л. Кравчук або не приймала їх присягу. Парламент, в якому більшість складала компартійна номенклатура, боявся появи Конституційного Суду, який мав розчищати Авгієві конюшні радянської правової системи.
І коли сьогодні кажуть, що немає доказів злочинної антидержавної діяльності компартії, то досить повернутись до періоду формування конституційної системи незалежної України, коли на кожному кроці видні сліди цієї діяльності. І мабуть, найбільший гріх Конституційного Суду в тому, що він, всупереч принципу верховенства права, відновив діяльність тоталітарної компартії в 1998 році. Ідеологію, звісно, не скасуєш, але в демократичній, соціальній, правовій Україні можлива тільки єврокомуністична або класична соціал-демократична партія, яка б оглядалась на Захід, а не на Схід.
Після парламентських виборів 1994 року, на яких перемогли традиціоналістські ліві сили (комуністи і соціалісти), почалися нападки на Голову Конституційного Суду – ніби він винен у тому, що Суд не було сформовано! Його ображали, від нього у незаконний спосіб вимагали написання заяви про відставку. Він відстоював своє право на повагу до його гідності людини і високопосадовця як міг, але сили були нерівні. Новий Президент Л. Кучма фактично віддав питання формування Конституційного Суду на відкуп парламенту, а Генеральний прокурор ні разу не відреагував на факт невиконання закону про Конституційний Суд. І коли в 2005-2006 рр. ситуація з Судом повторилась – парламент не хотів формувати свою частку його членів та приймати присягу призначених Президентом В. Ющенком і З'їздом суддів України конституційних суддів – стало зрозумілим, що ніяких висновків вищі органи державної влади з історичного минулого не зробили. Та й сьогодні Конституційний Суд і далі залишається заручником парламенту, бо така традиція пострадянської авторитарної системи.
2 березня 1995 року Л. Юзьков разом з народним депутатом С. Головатим мав вилітати в Італію на засідання так званої Венеціанської комісії, членами якої від України вони разом були. Але по дорозі в аеропорт Леоніду Петровичу раптом стало погано і серце не витримало. Так пішов від нас один з провісників, говорячи словами поета, "нового і праведного закону", батько конституційної юстиції в Україні.
Давайте пам'ятати тих, на чиїх плечах ми будуємо сьогодення і своє майбутнє!
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
