Чорний PR і відверта брехня – уже на центральному каналі, ще до реєстрації кандидатів
1 серпня у випуску новин каналу "1+1" транслюється сюжет, у якому мене подають таким собі бездушним нелюдем, який на посту міністра оборони нібито не піклувався про солдат, які отримали тяжкі поранення в Іраку. Приписують мені слова, яких я ніколи не говорив і як людина, як офіцер – ніколи й не міг би сказати.
Будучи в жорсткій опозиції до Януковича і його політики, даючи згоду йти третім номером у списку Об'єднаної опозиції "Батьківщина", я розумів, що нашу команду і мене особисто очікує попереду. І під час виборів, а тим більше – після їх завершення.
Тож чогось неочікуваного не сталося. Просто для себе, зарубкою в душі, зафіксував – який саме (чий саме) канал розпочне лити бруд і брехню першим, який саме журналіст (редактор, генеральний менеджер каналу) першим зганьбить себе, першим заступить за межу людської гідності, професійних та етичних норм журналіста.
Першим виявився колись шанований канал "1+1" і його керівник, колись шанований журналіст, Олександр Ткаченко.
І ще кілька слів про власне сюжет.
Перше – службі в армії я віддав 25 років свого життя, якщо додати навчання у Сувороському училищі – то 27, плюс три роки – роботі на армію на посту міністра оборони, плюс 4,5 роки на посаді голови Комітету з питань нацбезпеки і оборони. Як офіцер, завжди дбав про солдата (незалежно від військового звання), про його життя і здоров'я. Люди, які мене знають по життю, Вам це підтвердять.
Друге – чи міг я сказати тяжко пораненому офіцеру, який прийшов на прийом до міністра оборони, просить про допомогу в лікуванні, такі образливі слова: мені здорових нема куди дівати, не до Вас, мовляв? Не міг, виключено! На прийомі у міністра присутні півтора десятки офіцерів і генералів, в тому числі керівник медичного департаменту, які можуть підтвердити, що такого не було. Ніколи! Під час прийому міністром громадян ведеться протокол, прийняті міністром рішення фіксуються, потім підписуються міністром і доводяться до виконавців. Тим більше, коли, як стверджує офіцер, йому потрібна була лише довідка про те, що він був військовим. За такою довідкою взагалі не треба звертатися до міністра – її надасть військкомат за місцем проживання. Більше того, в нього на руках військовий квиток офіцера запасу і пенсійне посвідчення, де вказано про службу в армії. Тож уся ця брехня білими нитками шита...
Третє – коли був міністром оборони, до мене, як Ви здогадуєтеся, люди зверталися з різними проханнями, з усіх боків – посадовці, друзі, знайомі, хто завгодно. Вони знають, що всі прохання на кшталт "відмазати" від служби в армії, когось кудись призначити, підвищити в званні, "допомогти" виграти тендер – я відкидав. Принципово, хоч і наривався на невдоволення і образи. Єдине прохання, на яке я відгукався і допомагав – коли йшлося про здоров'я чи життя людини, в погонах чи без погон, неважливо. Ви вперше це почули, раніше про це ніколи не говорив.
І останнє – як і Ви, я співчуваю цьому офіцеру, який у 2003 році був поранений, виконуючи завдання держави за її межами, а зараз, тяжко хворий, залишився без належної уваги з боку тієї ж держави. Мені сумно, що замість надання допомоги хтось використовує таких людей у своїх брудних передвиборчих ігрищах.
Більше інформації на www.grytsenko.com.ua
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
