Виступ у Мюнхені
Хочу повернути Вашу увагу до заходу, в якому ми беремо участь: Munich Security Conference, Yalta European Strategy. Відтак – не буде передвиборчого мітингу, я не буду агітувати, тут не виборці. Я не буду критикувати владу. Вибори, власне, і робляться для того, щоб той, хто не зміг, пішов, а прийшов той, хто зможе краще, впевненіше – і забезпечити rule of law, закон, і зламати хребет корупції, і зробити так, щоб партнери нас підтримали, будучи впевнені, що ми самі зробимо це першими і впевненіше. Щоб, як я сказав у Давосі, лінія розмежування [з ОРДЛО] була по своїй суті така, як лінія демаркації між двома Кореями. Щоби ті, хто зараз під окупацією, побачили, що в нас безпечніше, краще, сильніше. І тоді ми вирішимо питання швидше.
На вибори йдуть майже всі присутні. Не тільки Україна – і Європарламент, і Америка піде скоро. Але всім, кого б не обрали, доведеться солідарно вирішувати ті проблеми, які зараз вже набатом звучать так, що не можна не чути.
З початку нашої конференції за цю добу один наш солдат загинув, двоє поранені. В Європі. Після Мінську, після мирних домовленостей (ключове слово – мирних) загинуло більше, ніж до Мінська! Десятки тисяч убитих, поранених – це солдати, жінки, діти! Чи належну увагу світ приділяє цій проблемі? Не тому, що я українець і для нас це болить найбільше.
Давайте, піднімемося стратегічно і подивимося на планету. Де ми знаходимось і чи спроможні ті, кого оберуть і в Україні, і в Європі, і в Америці, – бути адекватними тим викликам, які є? У мене знак питання. А я хотів би, щоб це був знак оклику – і в Україні, і в Європі, і в Америці!
Тому що діагноз важливий: у третьому тисячолітті одна із п'яти світових держав, які взяли на себе відповідальність за мир і безпеку на всій планеті, вчинила міжнародний злочин – акт агресії. Ми всі згодні, що це злочин? Чи в когось є сумніви? У мене немає.
Якщо ми згодні, що це злочин, то злочин має бути покараний, правда? Чи ми будемо толерувати? Будемо продовжувати business as usual? Більше того, танцювати на весіллі з тим, хто вчинив цей злочин? Бути на зарплаті, як екс-канцлер Шрьодер, у Путіна за проект, який сам по собі ставить під загрозу європейську безпеку. Не тільки України.
От тут важливо зважити цінності та ціни. Тому що щиро, ми знаємо, європейську спільноту об'єднали цінності. І мені здається, зараз – вони трошки попливли. Вони попливли в Україні, і ми це виправимо. Ви праві, що критикуєте і корупцію, і неспроможність, і імітацію реформ. Це наша частина завдань. Але є і загальна частина завдань. Якщо Росія вчинила злочин, то вона має бути покарана. Злочин вчинила жорстокий. Десятки тисяч квадратних кілометрів території, це територія кількох країн НАТО, захоплено. Мільярдні збитки, мільйони людей страждають, 1,6 млн. біженців. Покарання має бути адекватним!
Я думаю, що всім ясно, що тільки тоді, коли Україна буде в мирі і буде спати спокійно, тільки тоді Європа буде в мирі і буде спати спокійно. Неможливо налагодити European Security Strategy без миру в Україні. Без справедливого вирішення цього питання.
Я кажу так не тому, що я українець, а тому, що це правда.
А ще кажу тому, що Україна – не попрошайка безпеки, Україна – контрибутор безпеки. Я пишаюся своєю країною і нашими солдатами, які ще з 1992 року першими серед усіх республік колишнього Радянського Союзу включились у миротворчі операції. Понад 50 тисяч наших солдат пройшли через миротворчі операції. Понад 50 загинули. Навіть зараз, на фоні війни, наші солдати забезпечують мир і в Конго, і в Ліберії, і в Косово, і в багатьох інших державах. На відміну від багатьох країн НАТО. Україна у 1994 році першою із республік колишнього Радянського Союзу включилася в програму PfP – Партнерство заради миру і по наростаючій, незалежно від президентів, прем'єрів і розкладів у парламенті, співпрацює з НАТО. Активно і ефективно. Україна, не будучи членом НАТО, брала участь в усіх воєнних операціях НАТО. На відміну від членів НАТО. Класно звучить, правда? Ми заслужили того, щоб у складній ситуації з нами були поряд!
Ми готові і надалі вкладати у світову та європейську безпеку. Чесно, відверто. Але коли нам тяжко, то хоча б одну проблему, гуманітарну, найважливішу, спільно вирішити – звільнити заручників, натиснути на Росію так, щоб повернулися наші хлопці та дівчата, які захоплені в полон?! І далі наступні кроки.
Не можна забалакати цю історію, тим більше, коли хтось каже, що це "внутрішній конфлікт", хтось називає це "українським конфліктом". Це воєнна агресія з боку Російської Федерації, крапка!
Якщо в третьому тисячолітті країна, одна з п'яти, яка має відповідати за мир найбільше, не покарана, не звільнила територію, не компенсувала збитки, то це тоді говорить, що всі структури та конструкції, які ми будуємо, – це все фальш, воно не працює.
І це ж не тільки Україна. 2008 рік, Грузія, дві республіки захоплені. Заговорили. Зараз подивіться, де вже Росія. Вона вже витримує на міцність Солсбері, Британію. Ідліб. Завдяки її діям там скоро Іран уже буде стояти біля кордонів Ізраїлю і там буде полихати...
Давайте скажемо правду. Найбільша загроза для миру на планеті – це Російська Федерація. Це найбільший фактор дестабілізації у світі. Саме Росія! Якщо нам не страшно це визнати, а це по факту правда, то тоді ми знайдемо рішення. І тоді це рішення не буде зводитися до обнімати Росію, показувати їй Декларацію прав людини, звертатися до якихось переконань... Тому що має бути усвідомлення: Росія сприймає тільки солідарні зусилля, і ключове слово – зусилля, силу! Інше нічого не працює. Маємо бути свідомі того.
Візьміть приклад України. Україна десятиліттями дружила з Росією, і не просто дружила – була стратегічним партнером. Торговий партнер N1. Глибокі, як ні з ким, культурні, родинні, релігійні і всі інші контакти. І все це рухнуло отак в одну секунду! Пішла кров, пішла смерть, пішла окупація... Когось, можливо, навчить цей приклад? До того була ситуація з Грузією така сама. Може хтось зрозуміє на нашому, болячому, кривавому експерименті, що це не шлях для того, щоб поставити Росію у рамки?
Я завершу на тому, що нагадаю ситуацію, яка була близька до нинішньої по своїй критичності. Як урок для всіх нас – для українців, для всіх інших представників тут, хто щиро хоче миру та спокою. Вона була наприкінці 70-х – на початку 80-х років. Буквально отут. Давайте пригадаємо. Та сама тема, яка зараз звучить: ракети малої і середньої дальності. Пам'ятаємо, в Бенілюксі які були потужні демонстрації, коли всі вимагали ліквідації та виведення цих ракет? Пам'ятаємо, як так само були ігрища на нафтовому ринку? Коли було кілька воєн, інспірованих Радянським Союзом, але на бекграунді була і Америка? І Афганістан, і Ангола, і Мозамбік, Мадагаскар, Нікарагуа... Тоді ситуація була така, коли піднялися рівні протистояння і здавалося, що неможливо це зупинити. Світ летів у провалля...
Але тоді світ врятували дві речі: перше – усвідомлення проблеми та лідерство – з'явилися Маргарет Тетчер, Рональд Рейган, Гельмут Коль; друге – солідарні та цілісні/sustainable зусилля, які на довгу перспективу змусити поставити в рамки Радянський Союз та втягти всі кігті. І завдяки цьому ми 35 років жили спокійно.
От давайте разом поборемося за наступні спокійні 35 років, поставивши спільно Росію в рамки. І Україна докладе для цього зусиль".
Питання від Стівена Сакура, модератора (ведучий "HARD Talk" на BBC World News):
- Ви дуже чітко сказали, що війна з Росією це основне під час цієї президентської кампанії. Звичайно, велика різниця між Україною і Росією. В Україні вибори непевні, непрогнозовані та неможливо сказати, кого люди оберуть. Цього не скажеш про Росію. Але коли Ви бачите, як розгортається кампанія, чи ви вірите, що це і момент можливостей, і момент вразливості для України, яким можуть маніпулювати?
Відповідь:
- Пане Стіве, Ви вже можете йти в українські президенти теж, у Вас є розуміння) Але якщо серйозно: я хочу, щиро вірю в те і докладу зусиль з нашою командою, щоб ми з виборів вийшли сильнішими. Щоб не було ні в кого сумнівів у прозорості процесу, врахуванні кожного голосу, щоб президент, а далі й команда – були легітимними, щоб вони спиралися на довіру та підтримку громадян. І тоді це буде переконливий сигнал credibility – договороспроможності та впевненості для наших партнерів. Я не бачу жодного шансу у, скажімо так, "представника Росії" на цих виборах стати президентом. Немає по факту. Тому я не боюсь того, що це якимось чином змінить пріоритети української зовнішньої політики. Вони правильно зафіксовані в Конституції – НАТО і ЄС. Але насправді не фіксація в Конституції потрібна – потрібно рухатися до НАТО і ЄС! А туди корумпованих офшорних президентів, прем'єр-міністрів і людей, яких вони ведуть за собою, ніхто не приймає. Це правда.
Питання від Стівена Сакура:
- Чи не цікаво, я знаю, це просто опитування, але чи не цікаво, що Володимир Зеленський, який не будує кампанію навколо зовнішньої політики, політики з Росією, він лідирує в опитуваннях, особливо для молодих українців, він представляє щирі зміни. І Ви, і Юлія Тимошенко, і Петро Порошенко – покоління, яке вже було в політиці довго і багато українців напевно хочуть чогось іншого. Як Ви відповісте на це?
Відповідь:
- Протест людей, які не довіряють політиці і політикам – це перше. Друге – я бачу в цьому сhallenge/виклик для нас. Тому що насправді на такому складному етапі, а ми говорили в термінах безпеки, де Президент України має справді показати стандарт. І в термінах того, як швидко треба підняти країну. Я не хотів би, щоб ми опускали все до клоунади – і вибори, і кандидатів, і все решта. От Ви, пане Стіве, – класний журналіст, але я не довірю Вам керувати атомною станцією. А керівнику атомної станції, класному, – не довірю бути пілотом, який сьогодні вночі саджатиме в складних умовах наш літак у Борисполі. А класному льотчику – не довірю бути хірургом, який рятує дитину. А хірург класний, я не хочу щоб був Верховним Головнокомандувачем. Який не розуміє різницю між розвідкою і контррозвідкою, між дипломатією і економікою, для якого "корвет" і "корсет" це абсолютно синоніми. Тож давайте не перетворювати все на клоунаду.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
