Підсумки-2020: чи будуть ситуативні коаліції "слуг" і "ЄС"?
Оригінал на НВ
По-русски
Місцеві вибори. Вони показали, що одна політична сила не може контролюватиме країну. По Україні картина дуже мозаїчна. Представники Слуги народу не виграли посади мера жодного обласного центру. Символічно програли і на батьківщині президента – у Кривому Розі. Парадоксальна ситуація – в деяких містах, наприклад в Одесі і Миколаєві, щоб не допустити до керівництва ОПЗЖ, Слуги мусять об'єднуватися із Європейською солідарністю, хай навіть ситуативно. Чи це відбуватиметься? Побачимо. В Ужгороді "слуги" підтримали обрання представника ЄС секретарем міськради. Якщо говорити про облради, то зараз де-факто коаліція за участю Слуги народу може виникнути в 11-ти областях як мінімум. Точно "Слуги" гратимуть активну роль у місцевій політиці, але не зможуть монополізувати владу і муситимуть співпрацювати з іншими політсилами. Це нормально. Бо на центральному рівні протистояння стало занадто ідеологізованим. У колонці Андрія Єрмака на УП Путін чи Кремль не називаються агресорами, натомість кілька разів згадано "політиків, які уклали Мінські домовленості". Але на місцях прагматичні тенденції можуть переважити, бо треба вирішувати місцеві проблеми.
Як місцеві вибори можуть вплинути на центральну політику? Вони показали, що підтримка Зеленського в цілому впала (хоча його особисті рейтинги залишаються на рівні першого туру 2019 р.), і йому потрібно шукати союзників як всередині партії, так і ситуативних – поза нею. І питання в тому, хто буде такими союзниками? Якщо згадати Донбас, то деякі кроки Офісу президента Зеленського цілком можуть вписуватися в позицію ОПЗЖ, оскільки вони ледь-ледь не призвели до легітимації бойовиків. Але такі дії дестабілізують ситуацію в країні. Також зростатиме залежність від позиції Ріната Ахметова. І питання, чи будуть ситуативні домовленості із партією За майбутнє Ігоря Коломойського. Також з небезпек – гра у політичні маніпуляції, і ми побачили це у проведенні так званого всенародного опитування від президента (слава Богу, що у ньому взяло участь лише 17% українців – провальна цифра). Але зараз буде проголосований у другому читанні закон про референдум, який несе величезні загрози для країни. Він виписаний юридично достатньо чітко, однак політично ним можна легко маніпулювати. Команда Зеленського думає, що вона цим може легко маніпулювати, а насправді це може зробити Віктор Медведчук. Зібрати 3 млн підписів, щоб запустити якесь питання, що поляризує країну – дуже просто.
У наступному році Зеленському доведеться маневрувати. Зростає його залежність від тих людей, кому він довіряє (а їх дуже мало), від інших ситуативних союзників і боюсь, що, на жаль, можливості для реформ упущені. Їх можна було робити тоді, коли була чітка монобільшість, а не витрачати енергію на популістські рішення. Зеленський не зацікавлений у тому, щоб занадто підігрувати ОПЗЖ на Сході і на Півдні. Скоріше він робитиме ставку на тих людей, які традиційно "тримають ніс по вітру" і готові служити будь-якій владі. Це такі люди, як Кернес, Труханов, Гриневецький, Хома тощо, на яких він змушений буде спиратися. Бо інших кадрів, які "вміють керувати" у нього нема, а використовувати ті кадри, які були при владі 2014−2019 рр., принципово не хоче в силу своїх ідеологічно-психологічних комплексів. Натомість так званий "законопроєкт Разумкова", спрямований на правовий вихід із кризи, пов'язаної з рішеннями Конституційного суду, був ініційований не одним Разумковим, а більш ніж 120 депутатами: як "слуг", так і державницької опозиції. (Не) сподіваний поворот, чи не так?
Читати повністю
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
