19 липня 2010, 11:25

Щоденник євроатлантиста. Росія вже сама проситься в НАТО?

Давно вже, відверто кажучи, не реагую на те, що говорить російський посол при НАТО Дмітрій Рогозін. Але остання його стаття, написана в дуеті з моїм добрим знайомим, колишнім міністром оборони Фолькером Рюе, та опублікована в німецькій Sueddeutsche Zeitung, явно заслуговує на увагу. У публікації під начебто безневинною назвою "Зближення Росії та НАТО – веління часу" насправді акуратно проводиться ідея членства Росії в Північно-Атлантичному Альянсі. Чорним по білому так прямо і написано: "Сьогодні треба розпочати процес створення умов для ПОВНОГО ЧЛЕНСТВА Росії в НАТО – з усіма правами й обов'язками, що випливають з цього кроку" (виділено автором).



Ідея членства Росії в НАТО, як мені вже доводилось якось згадувати, впродовж останнього року-двох, встигла стала таким собі модним супроводом всіх більш-менш серйозних міжнародних форумів з питань безпеки. На цьогорічній без пековій конференції в Мюнхені, пам'ятаю, хтось з учасників прямо запитував Сергія Лаврова про те, чи Росія хотіла б вступити до НАТО. Як справжня акула дипломатії Лавров дуже акуратно з'їхав з теми. Хоча жодних здивованих (не те що обурених) реплік на кшталт "Яке НАТО?" з його вуст не прозвучало. На той момент росіяни вже звикли до подібного питання. Його ще раніше на всі лади обкручував не лише той же Фолькер Рюе, а й, наприклад, Александер Кваснєвські.

Проте останні кілька місяців символічні тим, що ідея членства Росії в НАТО вирвалась із європейської оболонки. Підтримка цієї ідеї чи не вперше знайшла відображення з боку американських експертних умів. В останньому Foreign Affairs вийшла стаття Чарльза Купчана, де він всіма можливими силами доводив корисність такого кроку для Москви. А тепер в одній з провідних німецьких газет вже офіційний (!) представник Росії – зауважте, не незалежний експерт чи оглядач – розповідає про "створення умов для повного членства Росії в НАТО". Та й Дмітрій Медвєдєв останнім часом не втомлюється виправляти тих своїх закордонних колег чи журналістів, які не зовсім уважно читали нову Військову доктрину РФ. А саме – постійно згадують, що в цьому документі НАТО значиться як загроза для Росії. Насправді ж, такою загрозою у доктрині фігурує РОЗШИРЕННЯ НАТО на Схід. А саме – за рахунок Грузії та України.

У випадку з Росією зрозуміло інше: вона хоче одночасно грати на глобальному і регіональному рівні не лише в питаннях міжнародної торгівлі (паралельно вступаючи у СОТ на глобальному і розвиваючи Митний Союз на регіональному рівні), а й питаннях безпеки (паралельно розбудовуючи ОДКБ на регіональному, ініційовуючи Договір з європейської безпеки та заграючи з НАТО га глобальному). Російським апетитам можна позаздрити: їй хочеться бути всюди і відразу. Без жодної, здається, чіткої стратегії. За принципом: "може щось і вигорить".

Зараз такі ігри в Росії стало вести легше, враховуючи "малину" в російсько-американських відносинах. Як результат – спад антиамериканської істерії, котра безпосередньо відбивалась на ставленні росіян не лише до Штатів і до НАТО, а й до Заходу загалом. Це Євросоюз не викликав жодних болючих реакцій в росіян, бо асоціювався з культурою Західної Європи...

А тепер до наших баранів. Показово, що стаття Рогозіна та Рюе вийшла якраз тоді, коли Янукович підписував Закон з відомою від інтеграції до НАТО України. Тобто, як тільки Україна на всіх рівнях і з небаченою твердолобістю нинішніх правителів закінчила процес інтеграції до НАТО, Росія вустами свого посла в Альянсі пропонує його почати. Символічно, чи не так?

Рогозін з Рюе у своїй статті теж згадують Україну. І дуже в цікавому контексті. Мовляв, у Європі все більше думають над тим, як укріплювати зв'язки між Україною та Євросоюзом. Саме Євросоюзом, зауважте, не НАТО. А в продовження думки розмірковують про те, що НАТО відкриває свої двері для країн, які для членства не дозріли, внеску в регіональну стабільність і безпеку не робитимуть, і для НАТО будуть лише "обузою". Інша справа, напрошується, з їхнього аналізу – Росія.

Якщо ж дещо абстрагуватись від статті, то в цій історії є й інші, не менш цікаві моменти для України. Наприклад, те, що членство Росії в Альянсі є чи не найкращим тестом на те, скільки українських прихильників НАТО хочуть просто в НАТО, а скільки хочуть в НАТО проти Росії. Непотрібно бути великим провидцем, аби передбачити: якщо в НАТО йтиме Росія, то якась кількість прихильників членства України в НАТО може легко зміститись із Заходу країни на Схід. Наприкінці минулого року один харківський експерт демонстрував мені результати соціологічних опитувань, проведені в його рідному регіоні. Вони дуже добре ілюстрували, як змінюється думка про членство в НАТО залежно від того, чи Україна сама має намір туди вступати, чи з Росією. Як не складно здогадатись, в останньому випадку підтримка різко зростала. Отож, будь-який флірт між Росією та НАТО, швидше за все, піде на користь громадській підтримці Альянсу в Східній Україні. А от нинішні прихильники членства України в Альянсі повинні будуть чесно собі відповісти: чи хотіли вони бачити б Україну в НАТО, якщо там була і Росія? Чи справді реально бути за членство в НАТО і не бути антиросійським? І, можливо, найцікавіше питання:: чи зможе будь-яка країна Східної Європи стати коли-небудь членом НАТО без членства в Росії в цій організації? І чи справді найбільша проблема розширення НАТО на Схід не в тому, що воно підійшло до російських кордонів, а в тому, що воно на них зупинилось?

powered by lun.ua

Блінкен і 5 обіцянок Зеленського

Візит Блінкена – це передусім відповідь на питання "Чи заслуговує Україна на більшу підтримку США лише тому, що Україна продовжує бути жертвою російської агресії?"...

Блінкен і 5 обіцянок Зеленського

Візит Блінкена – це передусім відповідь на питання "Чи заслуговує Україна на більшу підтримку США лише тому, що Україна продовжує бути жертвою російської агресії?"...

Ми йдемо до НАТО чи шукаємо статуси "поза НАТО"?

В України завжди була проблема з багатоголоссям на зовнішній арені. Занадто багато у нас тих, хто люблять виступати соло. Хоча як красномовно свідчить наша новітня історія, добивались ми справді чогось вартісного у зовнішній політиці не з допомогою "виступів соло", а завдяки злагодженому та якісному "хоровому співу" – чи то на підтримку безвізу з ЄС, чи за летальні озброєння зі США...

Важливий сигнал 100 днів президентства Байдена

Під завісу перших ста днів президентства Байдена, коли всі жваво аналізують перші досягнення і перші промахи його адміністрації, я б хотіла звернути увагу на одне рішення, яке не про Україну, але на яке важливо було б звернути увагу і в Україні (знаю-знаю, крім саміту Путін-Байден нам взагалі мало що цікаво зараз;)...

Про що говорить дзвінок Байдена Зеленському?

Через два з половиною місяці після інавгурації Байден вперше поговорив телефоном з Зеленським. Ми не знаємо напевне, чи відбувся б саме вчора цей дзвінок, якби не загострення на Сході України та накопичення Росією військ вздовж наших кордонів...

Путін-вбивця від Байдена. Що це змінює для України?

З боку президента США наразі спостерігаємо досить цікавий підхід до України: Байден не має проблем з тим, щоб говорити про Україну, але вочевидь має проблеми з тим, щоб говорити з Україною...