Врятувати Україну від самої себе: місія ускладнюється
Якось нещодавно від посла однієї з дружніх країн G7 довелось почути, що у них в Україні є дві місії сьогодні: врятувати Україну від Росії і врятувати Україну від її самої. Другий пункт звучить, звичайно, не дуже приємно і, можливо, навіть дещо принизливо для українського вуха. Але це не було б так сумно, як би не було правдою.
Після останнього розвитку подій в Україні навколо блокування діяльності НАБУ і спецефектного відволікаючого маневру з Саакашвілі, не впевнена, що навіть лідери – не те що посли – найпотужніших держав світу можуть бути ефективними у виконанні місії #2.
Не знаю, якими мотивами керуються ті, хто свідомо загострює конфлікт по лінії ГПУ-САП-НАБУ, навіть розуміючи, що Україні досі важлива міжнародна підтримка. Що Білому Дому Трампа не до корупції в Україні, а до заяв американського посольства в Києві вже виробився сталий імунітет? Що від нинішнього складу Єврокомісії нічого хорошого Україні вже й так не світить, тому свої "глибокі занепокоєння" з приводу дій Генпрокуратури можуть адресувати комусь іншому? Чи що коли йдеться про загрозу державного перевороту в країні за гроші з Росії, то про яке взагалі НАБУ може йтись? Але очевидно одне: Україна балансує на межі міжнародної репутаційної катастрофи.
Таке враження, що хтось в Києві неначе зумисно ускладнює завдання з виконання місії порятунку України від самої себе для тих, хто вірить в нашу державу як всередині, так і за її межами. Мовляв, легко підтримувати Україну, яка і Росії достойно протистоїть, і реформи робить, і з корупцією бореться, а ви спробуйте підтримати нас такими, якими ми є (як там у тій пісні – "полюби меня такой, какая я есть"). Такими, які блокують роботу Національного антикорупційного бюро, хоча ще вчора на всіх міжнародних майданчиках запуск роботи НАБУ позиціонували як невід"ємну частину успіху "нової України". Ви спробуйте підтримати нас, коли ми, ризикуючи життям, вимагаємо підписання Угоди про асоціацію, а потім беремо її і демонстративно порушуємо. Такими, що підживлюють культ реформатора Саакашвілі, а потім дивуємо світ шоу з його затриманням і таким же шоу з його втечею та розшуком.
Але проблема в тому, що любити Україну такою, яка вона є, можуть тільки ті, для кого успішна Україна – небажаний варіант. Бо успішній Україні треба буде зробити якусь особливу пропозицію. А для такої, як зараз, не треба нічого особливо пропонувати. Зробив пару критичних заяв – і живеш спокійно. Ті, для кого важливо, щоб в України все вдалось, щоб вона нарешті приємно здивувала своїх прихильників у світі і обеззброїла своїх противників – любити такою, яка вона є сьогодні – не будуть.
Переконати світ, що наступ на НАБУ – справедливий, а Міша, в свою чергу, отримує те, чого насправді заслужив, буде складніше, ніж багато кому здається. Асоціативний ряд зі словом "Україна" сформувався за багато років таким чином, що навіть у тих, хто нас щиро підтримує, перша реакція на останні події – це негативна реакція (достатньо переглянути Твіттер-акаунти відомих західних лідерів думок).
Очевидно, у деяких київських кабінетах дещо переоцінили, в якій системі міжнародних координат перебуває Україна. Переоцінили рівень її підтримки на Заході і готовність наших справді партнерів любити її такою, якою вона є.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
