14 грудня 2017, 12:22

Що залишилось після візиту Дуди?

Цей пост стосується візиту президента Польщі Дуди в Харків, але не обмежується виключно цією подією і українсько-польськими відносинами. Навіть попри те, на жаль, що відносини з Польщею дійшли до тієї точки, що сам факт візиту польського президента до України вважається досягненням. Ну а до краківської зустрічі глав консультаційних комітетів Польща реально мала всі шанси стати на якийсь час для України ще однією Угорщиною за рівнем конфронтаційного елементу в двосторонньому діалозі.

Візит був дійсно потрібен. Переважно безпековий вимір поїздки Дуди до Харкова – зокрема ситуація навколо Донбасу – апріорі робили цей візит вигідним та виграшним для України. В української сторони була можливість продемонструвати в географічній близькості до окупованих територій, чому живий Путін все ще небезпечніший для польської безпеки та добробуту, аніж покійний Бандера. Чесно кажучи, інколи здається, що для багатьох польських партнерів відбувається навпаки.

Що залишилось для роздумів після візиту?

- Україна та Польща не можуть "порозумітись" не тільки щодо історії: вони демонстративно не хочуть порозумітись з приводу того, для чого вони потрібні одне одному саме в цей історичний момент. Впевнена, якби усвідомлення потреби одне в одному було сильнішим, тональність з приводу історичного діалогу теж була б іншою.

- Питання, яке залишається після візиту – якою є ціна, чи скільки коштує та підтримка, яку Польща надавала і продовжує по деяким трекам надавати Україні? Ми роками думали, що та підтримка була безкоштовна і в інтересах самої Польщі. Виявляється, що вона мала певну ціну, і очікування Варшави щодо, зокрема, прославлення Україною лише "правильних" з її погляду героїв розглядається польськими партнерами як частина плати за підтримку. Питання по гарячим слідам візиту: що конкретно ми винні будемо Польщі за підтримку, наприклад, на рівні РБ ООН, яку вчора обіцяв Дуда в Харкові в контексті непостійного членства РП з другої половини січня? Чи можемо ми дозволити собі польську підтримку й надалі?

- На жаль, співпраця з Україною та її підтримка далі сприймається багатьма польськими політиків не як привілей, а як загроза. Сьогоднішній консенсус щодо України полягає не в тому, щоб підтримувати її одноголосно, а в тому, щоб ставити її на місце. Так відбувається і в деяких інших сусідніх державах (в Угорщині Україна вперше за багато років об"єднала різні політичні сили). Так може відбутись і в Німеччині, якщо реформи саботуватимуться. Допоки підтримка України буде як мінімум не шкодити, а як максимум – приносити електоральні дивіденди – доти небезпечні випадки траплятимуться в наших взаєминах і надалі.

- Жертва не завжди права. І жертва – це не значить вседозволеність. Чи-то йдеться про відносини з партнерами за кордоном, чи то йдеться про внутрішньополітичні перипетії в Україні. Понад те, якщо ти жертва чиєїсь агресії – ти маєш бути в рази відповідальнішим, щоб підтримка залишалась. Отож, від того, що Україна є жертвою російською агресії це не знімає з неї відповідальності продумувати свої дії на два кроки вперед у відносинах з нашими партнерами. "Чорні списки" щодо поляків першою почала запроваджувати Україна. Від польської історії з "чорними списками" ми вигідно відрізнялись тільки тим, що у нас це робилось на рівні СБУ, у Польщі, таке враження, це курував ледве не особисто міністр закордонних справ з синхронним коментуванням у публічному просторі.

- Найбільша сила Польщі в Україні – це сотні тисяч українців, які досі вважають Польщу найбільшим союзником України. У Варшаві нарешті мають усвідомити: чим більше польські політики публічно шмагатимуть Україну чи то за Бандеру чи за окремих істориків, тим більше вони послаблюватимуть позиції своїх же прихильників в Україні. Дуже важливо – і не приховуватиму, приємно – відтак було почути від президента Дуди у Харкові: "Обговорення історичних питань важливе. Але воно має сприяти налагодженню мостів, а не розбрату. Тому я звертаюся до політиків – історичні питання не мають зруйнувати рівень відносин між нашими народами, який ми маємо на сьогодні". Шкода, правда, що це не прозвучало раніше і в Варшаві, а не лише в Харкові. І шкода, що подібні візити здатні лише зняти напругу у відносинах, але не вирішити проблему.

powered by lun.ua

Брюссель, Женева, статус-кво

Для України обидва саміти, які відбулись на цьому тижні – НАТО в Брюсселі та Путін-Байден в Женеві – стало самітами підтвердження нинішнього статус-кво...

Все можливо й без олігархів

Впродовж двох днів у Києві відбувалась подія, вагу якої ще належить багатьом оцінити. Це була міжнародна конференція "Демократія в дії". Без сумніву, головна конференція в Україні, про Україну і для України цього року...

Блінкен і 5 обіцянок Зеленського

Візит Блінкена – це передусім відповідь на питання "Чи заслуговує Україна на більшу підтримку США лише тому, що Україна продовжує бути жертвою російської агресії?"...

Блінкен і 5 обіцянок Зеленського

Візит Блінкена – це передусім відповідь на питання "Чи заслуговує Україна на більшу підтримку США лише тому, що Україна продовжує бути жертвою російської агресії?"...

Ми йдемо до НАТО чи шукаємо статуси "поза НАТО"?

В України завжди була проблема з багатоголоссям на зовнішній арені. Занадто багато у нас тих, хто люблять виступати соло. Хоча як красномовно свідчить наша новітня історія, добивались ми справді чогось вартісного у зовнішній політиці не з допомогою "виступів соло", а завдяки злагодженому та якісному "хоровому співу" – чи то на підтримку безвізу з ЄС, чи за летальні озброєння зі США...

Важливий сигнал 100 днів президентства Байдена

Під завісу перших ста днів президентства Байдена, коли всі жваво аналізують перші досягнення і перші промахи його адміністрації, я б хотіла звернути увагу на одне рішення, яке не про Україну, але на яке важливо було б звернути увагу і в Україні (знаю-знаю, крім саміту Путін-Байден нам взагалі мало що цікаво зараз;)...