14 грудня 2017, 12:22

Що залишилось після візиту Дуди?

Цей пост стосується візиту президента Польщі Дуди в Харків, але не обмежується виключно цією подією і українсько-польськими відносинами. Навіть попри те, на жаль, що відносини з Польщею дійшли до тієї точки, що сам факт візиту польського президента до України вважається досягненням. Ну а до краківської зустрічі глав консультаційних комітетів Польща реально мала всі шанси стати на якийсь час для України ще однією Угорщиною за рівнем конфронтаційного елементу в двосторонньому діалозі.

Візит був дійсно потрібен. Переважно безпековий вимір поїздки Дуди до Харкова – зокрема ситуація навколо Донбасу – апріорі робили цей візит вигідним та виграшним для України. В української сторони була можливість продемонструвати в географічній близькості до окупованих територій, чому живий Путін все ще небезпечніший для польської безпеки та добробуту, аніж покійний Бандера. Чесно кажучи, інколи здається, що для багатьох польських партнерів відбувається навпаки.

Що залишилось для роздумів після візиту?

- Україна та Польща не можуть "порозумітись" не тільки щодо історії: вони демонстративно не хочуть порозумітись з приводу того, для чого вони потрібні одне одному саме в цей історичний момент. Впевнена, якби усвідомлення потреби одне в одному було сильнішим, тональність з приводу історичного діалогу теж була б іншою.

- Питання, яке залишається після візиту – якою є ціна, чи скільки коштує та підтримка, яку Польща надавала і продовжує по деяким трекам надавати Україні? Ми роками думали, що та підтримка була безкоштовна і в інтересах самої Польщі. Виявляється, що вона мала певну ціну, і очікування Варшави щодо, зокрема, прославлення Україною лише "правильних" з її погляду героїв розглядається польськими партнерами як частина плати за підтримку. Питання по гарячим слідам візиту: що конкретно ми винні будемо Польщі за підтримку, наприклад, на рівні РБ ООН, яку вчора обіцяв Дуда в Харкові в контексті непостійного членства РП з другої половини січня? Чи можемо ми дозволити собі польську підтримку й надалі?

- На жаль, співпраця з Україною та її підтримка далі сприймається багатьма польськими політиків не як привілей, а як загроза. Сьогоднішній консенсус щодо України полягає не в тому, щоб підтримувати її одноголосно, а в тому, щоб ставити її на місце. Так відбувається і в деяких інших сусідніх державах (в Угорщині Україна вперше за багато років об"єднала різні політичні сили). Так може відбутись і в Німеччині, якщо реформи саботуватимуться. Допоки підтримка України буде як мінімум не шкодити, а як максимум – приносити електоральні дивіденди – доти небезпечні випадки траплятимуться в наших взаєминах і надалі.

- Жертва не завжди права. І жертва – це не значить вседозволеність. Чи-то йдеться про відносини з партнерами за кордоном, чи то йдеться про внутрішньополітичні перипетії в Україні. Понад те, якщо ти жертва чиєїсь агресії – ти маєш бути в рази відповідальнішим, щоб підтримка залишалась. Отож, від того, що Україна є жертвою російською агресії це не знімає з неї відповідальності продумувати свої дії на два кроки вперед у відносинах з нашими партнерами. "Чорні списки" щодо поляків першою почала запроваджувати Україна. Від польської історії з "чорними списками" ми вигідно відрізнялись тільки тим, що у нас це робилось на рівні СБУ, у Польщі, таке враження, це курував ледве не особисто міністр закордонних справ з синхронним коментуванням у публічному просторі.

- Найбільша сила Польщі в Україні – це сотні тисяч українців, які досі вважають Польщу найбільшим союзником України. У Варшаві нарешті мають усвідомити: чим більше польські політики публічно шмагатимуть Україну чи то за Бандеру чи за окремих істориків, тим більше вони послаблюватимуть позиції своїх же прихильників в Україні. Дуже важливо – і не приховуватиму, приємно – відтак було почути від президента Дуди у Харкові: "Обговорення історичних питань важливе. Але воно має сприяти налагодженню мостів, а не розбрату. Тому я звертаюся до політиків – історичні питання не мають зруйнувати рівень відносин між нашими народами, який ми маємо на сьогодні". Шкода, правда, що це не прозвучало раніше і в Варшаві, а не лише в Харкові. І шкода, що подібні візити здатні лише зняти напругу у відносинах, але не вирішити проблему.

powered by lun.ua

ПДЧ-reality check

Однією з причин, чому у НАТО чимало хто радів приходу президента Зеленського у президентське крісло, було сподівання, що він, на відміну від Порошенка, не буде просити у НАТО того, до чого там неготові...

Зеленський як обличчя євроінтеграції. Ви знали?

Обличчям і голосом євроінтеграції України українці переважно вважають Володимира Зеленського. Це один з результатів нового опитування щодо євроінтеграції, замовленого проєктом Євросоюзу Association4U і на презентації якого в Києві сьогодні мала честь виступати...

Партнерство, що сходить

Азія не обмежується Китаєм. Теоретично, в українській столиці це начебто розуміють усі. Але на практиці не завжди просто наповнити новими сенсами відносини не лише з Пекіном, природним драйвером яких на сьогодні є високий рівень торгівлі, а й з іншими важливими для нас країнами регіону...

Що означає сигнал з Німеччини про європейську перспективу для України?

Заява нещодавно обраного глави ХДС Німеччини Арміна Лашета про можливість відкриття європейської перспективи для України, що в перекладі на доступну українську означає "надання перспективи членства" в ЄС, є важливим політичним сигналом лідера важливої політичної сили Німеччини...

Про Зеленського, Байдена, НАТО і ролики

Якщо раптом Зеленський не знає якоїсь страшної таємниці про роль Байдена у процесі інтеграції України до НАТО, яка нам, простим смертним євроатлантистам невідома, то він дійсно дещо помилився адресатом, коли заявив американським журналістам, що буде питати в Байдена, чому Україна досі не в НАТО...

''Нічого про Україну без України''. Точно?

В Україні вже кілька днів радіють тому, що Байден хоч і поговорив з Путіним до Зеленського, але ж висловив у розмові з російським президентом "рішучу підтримку" (цитуючи Білий Дім) суверенітету України...