13 травня 2019, 16:19

ЗеДипломатія для ЗеПрезидента. США

Володимиру Зеленського залишається складна спадщина на американському напрямку. Складніша, ніж багато хто міг спрогнозувати ще навіть півроку тому.

Суттєво ускладнив її на фініші президентства Порошенка генпрокурор Луценко, з подачі якого Україна, яка п"ять років у Вашингтоні позиціонувала себе виключно у ролі жертви зовнішньої агресії, вирішила погратись у внутрішню американську політику. Вже на боці республіканців і Трампа. Під проводом у США радника Трампа Рудольфа Джуліані. У цьому коментарі зосереджусь саме на історії з Джуліані, яка вимагає достатньо оперативного реагування.

Зеленського ще до інавгурації загнали в небезпечну пастку: або він й надалі всіляко підтримуватиме й заохочуватиме розслідування, електорально вигідні Трампу під час президентської кампанії в США, або втратить підтримку Білого Дому Трампа. Тобто, йдеться про штучно нав"язуваний вибір відносин або на основі винагороди, або на основі помсти. Залежить від того, наскільки Зеленський буде готовим підігрувати і розкручувати вигідні Трампу розслідування, перетворюючи саме це питання в своєрідний індикатор успішності відносин.

Йдеться, нагадаю, про розслідування втручання України у вибори 2016 року як своєрідної противаги розслідуванню справи з російським втручанням, а також розслідування справи проти компанії Злочевського "Бурісма", в наглядовій раді якої працював донедавна син головного на разі конкурента (за словами самого ж Трампа) американського президента на прийдешніх виборах Джо Байдена.

Мої американські співрозмовники сумніваються, що для американського виборця ці обидві історії матимуть суттєве значення. І в силу їхнього масштабу, і не в останню чергу тому, що Україна, на відміну від Росії, це партнер США, політичний союзник, а не загроза чи супротивник, щоб говорити про якесь "втручання". Але, очевидно, для Трампа на війні проти демократів загалом і Байдена зокрема всі карти хороші. Дарма що при такому розкладі Україна й надалі виглядатиме з-за океану як країна, яка, з одного боку, постійно просить підтримку у США, з іншого – слугує місцем заробляння шалених грошей для все більшої кількості далеко не бідних американців: від Манафорта до сина Байдена та пасинка і друга сім"ї Джона Керрі, які теж були в наглядовій раді "Бурісми". Поінформований американський платник податків має повне право поцікавитись у свого сенатора/конгресмена, навіщо, власне, допомагати країні, яка дозволяє собі працевлаштувати такого штибу громадян США.

Перший серйозний тест Зеленського на цю тему міг відбутись вже цими днями: якби Руді Джуліані таки приїхав до Києва на зустріч з новообраним президентом, щоб поговорити про продовження розслідування справ, які, за його ж словами, цікавлять Дональда Трампа. Потім візит було скасовано з не менш резонансною аргументацією: Зеленського оточують люди, які вороже налаштовані до Трампа (і навіть до США), про що Джуліані дізнався відразу з двох джерел (можемо приблизно здогадатись, яких саме). Насправді, мають рацію, очевидно, ті американські спостерігачі, які вважають, що Джуліані зупинили не люди в оточенні Зеленського, а розголос, який зчинився в американському дискурсі на тему втручання вже Джуаліані у справи іншої країни.

Впродовж вікенду мені написали чимало закордонних журналістів та експертів лише з одним питанням: чому Луценко продовжує це розкручувати? Точну відповідь, очевидно, знає тільки сам генпрокурор. Але все більше складається враження, що це все робиться для того, аби максимально ускладнити життя новому президенту, заодно демонструючи, що саме він насьогодні володіє "монополією" на довірливі відносини з адміністрацією Трампа.

Але є й інше питання: для чого все це робить Джуліані? Чи точніше – як хто він це робить? Як лобіст, якому просто за це платять, що мало місце у вже згаданому мною раніше кейсі Румунії, коли Джуліані писав листи румунському президенту з критикою тамтешнього антикорупційного бюро, що протирічило позиції уряду США в цьому питанні? Нагадаю, що тоді окремий трек Джуліані зрештою не змінив політику Вашингтона щодо Румунії, а Джуліані з присутньою йому безпосередністю просто визнав: "Мені заплатили". А якщо платять і в українському випадку, то хто? Олігарх Пінчук, який запрошував Джуліані на свої заходи, а потім "зустрічав" з президентом Порошенком, а наразі активно встановлює контакт з Зеленським?

Чи Джуліані це робить як делегована Трампом особа, і насправді йдеться про

певне делегування йому українського досьє американським президентом подібно до того, як Обама делегував у свій час це питання Байдену? Тут виникає питання – чи це є одноразова акція чи більш сталий підхід, який націлений замінити порядок денний, запропонований Україні Держдепартаментом США?

Часткову відповідь на ці питання ми отримаємо, коли буде номінований наступник Марі Йовановіч на посаді посла США, яка в силу низку факторів залишає Україну на два місяці раніше (хоча не залишила до українських президентських виборів, як деякі "доброзичливці" намагались добитись в американській столиці).

Насьогодні є велика ймовірність, що номінованим може бути не звичний для України американський кар"єрний дипломат, а політичний призначенець. В американських дипломатичних колах фігурують навіть деякі імена кількох відомих політиків. Відповідно, є ризик того, що політичний призначенець на посаді посла США дбатиме, передусім, про отримання задовільної для Трампа відповіді на питання: "Яким чином Україна допомагає Трампу переобратись на другий термін?" Зокрема й з допомогою компромату на Байдена та Демократичну партію. Питання реформ, цілком ймовірно, можуть відійти на другий план.

Яким чином реагувати на нові побажання з Вашингтону новообраному президенту Зеленському, якому якось доведеться вибиратись із пастки на американському напрямку?

По-перше, пам"ятати, що найцінніше, що Україна наразі має в США – це двопартійну підтримку. Політичні реверанси в жоден бік є неправильною стратегією. По-друге, жодних обіцянок Джуліані і тим паче Трампу, яких український президент неспроможний виконати. Жодних надій на втручання у процес розслідування на користь вигідних для Трампа результатів, натомість – гарантування незалежного розслідування, якби це не звучало дивно в умовах нереформованого українського правосуддя. По-третє, максимальна транспарентність і відкритість. Під час останнього вікенду ми переконались, що нічого так не здатне зупинити Джуліані, як розголос і публічні звинувачення у самих Штатах щодо втручання у внутрішні справи іншої держави на користь Трампа. Постійний канал комунікації з американськими медіа та лідерами думок, зокрема й консервативними, роз"яснення української позиції і спроможностей українського президента буде тут дуже доречним. По-четверте, суттєва інтенсифікація відносин з впливовими республіканцями в Конгресі та усіма тими поважними гравцями, яким є що додати до сказаного Джуліані.

І нарешті, по-п"яте, пояснювати Трампу, що "українська змова" не підвищить його шанси на переобрання (див. вище). А от ефективне залучення в припинення українсько-російського конфлікту (у стале вирішення конфлікту мало хто вже вірить і на берегах Потомаку) могло б принаймні покращити його реноме серед певної частини виборців. Сам факт обрання Зеленського відкриває Трампу можливість з чистого аркуша розіграти з Путіним партію "миротворця", якщо Зе команда здатна буде запропонувати і пояснити позиції врегулювання, прийнятні для українського суспільства. При цьому важливо просити максимум і від переговорів Трампа з Путіним, не обмежуючись, скажімо, звільненням лише українських моряків, яким би важливим не було це питання.

Токсична атмосфера, яка наразі штучно створюється в українсько-американських відносинах, заважає серйозно сфокусуватись над іншими питаннями двостороннього порядку денного. Для початку – над, скажімо, першим візитом президента Зеленського, який міг би відбутись і до Вашингтона з огляду на те, яку визначальну роль можуть зіграти США у виконанні ключових передвиборних обіцянок кандидата Зеленського – і в сприянні боротьби з корупцією, і припиненні війни на Донбасі. Однак, розуміючи, очевидно, складність організації такого візиту, деякі американські дипломати радять їхати в перший візит до Брюсселя, що безумовно є найпростішим правильним, але досить банальним кроком. Так чи інакше, шкода, що ще напередодні інавгурації нового українського президента доводиться писати про Джуліані, Луценка й "українську змову", а не речі, які дійсно роблять наші відносини важливими безвідносно від того, хто перебуває у Білому Домі.

powered by lun.ua

Ми йдемо до НАТО чи шукаємо статуси "поза НАТО"?

В України завжди була проблема з багатоголоссям на зовнішній арені. Занадто багато у нас тих, хто люблять виступати соло. Хоча як красномовно свідчить наша новітня історія, добивались ми справді чогось вартісного у зовнішній політиці не з допомогою "виступів соло", а завдяки злагодженому та якісному "хоровому співу" – чи то на підтримку безвізу з ЄС, чи за летальні озброєння зі США...

Важливий сигнал 100 днів президентства Байдена

Під завісу перших ста днів президентства Байдена, коли всі жваво аналізують перші досягнення і перші промахи його адміністрації, я б хотіла звернути увагу на одне рішення, яке не про Україну, але на яке важливо було б звернути увагу і в Україні (знаю-знаю, крім саміту Путін-Байден нам взагалі мало що цікаво зараз;)...

Про що говорить дзвінок Байдена Зеленському?

Через два з половиною місяці після інавгурації Байден вперше поговорив телефоном з Зеленським. Ми не знаємо напевне, чи відбувся б саме вчора цей дзвінок, якби не загострення на Сході України та накопичення Росією військ вздовж наших кордонів...

Путін-вбивця від Байдена. Що це змінює для України?

З боку президента США наразі спостерігаємо досить цікавий підхід до України: Байден не має проблем з тим, щоб говорити про Україну, але вочевидь має проблеми з тим, щоб говорити з Україною...

Безпекові підказки з Токіо

У ці дні в Токіо серйозний дипломатичний рух. Візит держсекретаря та міністра оборони США. Прибув до японської столиці і український міністр оборони Таран, що само по собі серйозна подія...

Україна, не Коломойський, на радарі США

Питають часто останніми днями, що означають санкції проти Коломойського для українсько-американських відносин. Відповідаю) По-перше, Адміністрація Байдена всіляко намагається продемонструвати, що вона дійсно серйозно налаштована відстоювати демократію та антикорупційні зусилля в міжнародному масштабі...