''No Ruslan, no reforms''?
Ледве не щодня впродовж останніх тижнів доводилось чути, як хтось з західних дипломатів чи політиків у неформальних розмовах "оплакував" зняття з посади
колишнього генпрокурора Руслана Рябошапку. "No Ruslan, no reforms", – дещо приречено і гіперболізовано стверджували деякі з найбільших захисників Рябошапки на посаді.
Так, дехто оплакував уряд Гончарука в принципі (тому що вже тільки зрозуміли, як з ним працювати і тут все спочатку), але за Рябошапкою шкодували особливо. У неформальних комунікаціях західних партнерів він досить часто фігурував безособово, але показово – "незалежний генпрокурор". Попри славнозвісну фразу про "100% мою людину" у телефонній розмові з Трампом.
Відсьогодні маємо нового генпрокурора. Реакція наших західних партнерів на фоні гіркого осаду від нещодавно звільненого Рябошапки плюс негативних оцінок щодо призначення пані Венедіктової з боку українських експертів та активістів, яким на Заході довіряють, більш, ніж стримана.
Хтось, можливо, скаже, чому наші західні друзі взагалі переймаються, хто в Україні генпрокурор? Їм що – недостатньо, що у нас міністр закордонних справ проєвропейський і віце-прем'єр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції – переконаний євроатлантист? Насправді, щодо України давно працює інше правило, яке можна перефразувати наступним чином: "скажи мені, хто у вас генпрокурор, і я скажу, який ти президент". А саме – який ти демократ і який ти європеєць. І чи насправді ти суттєво відрізнятимешся від своїх попередників, для яких встановлення незалежного правосуддя прирівнювалось до політичного суїциду.
Цілком можливо, що для успішного позиціонування України в світі і наших зовнішньополітичних досягнень дії генпрокурора будуть важливішими, ніж дії багатьох міністрів разом узятих включно з прем'єром.
Тому що верховенство права давно стало головним індикатором того, наскільки Україна серйозно готова реформуватись. І наскільки Україна – це дійсно Європа.
І тому що дії нового генпрокурора можуть стати відразу на кількох критично важливих зовнішньополітичних напрямках. Зокрема, на американському, якщо, не дай Боже, буде прийнято рішення навпростець дістатись до серця Трампа і зайнятись розслідуваннями, в яких би фігурувало прізвище Байденів. І на російському, якщо дії Генпрокуратури підігруватимуть процесу десакралізаціі Майдану, який за російською логікою явно пов'язаний з процесом вирішення питання Донбасу, тому що там ввважають: саме пасіонарна меншість, "вихідці" з Революції гідності, не дають Зеленському заключити з Путіним оборудку століття щодо Донбасу. Висновок – цих "вихідців" потрібно десакралізувати і дискредитувати.
Тому що діяльність генпрокурора – це і про інвесторів та інвестиції. Про інвестиції, які вже були вкладені західними партнерами в реформу прокуратури. І про потенційних бізнес-інвесторів, яких так закликає в Україну нова влада, але які насправді не прийдуть, поки у нас реально не запрацює незалежне правосуддя.
Дії генпрокуратури – це і про рівень політичної культури. Нашу спроможність продемонструвати, що ми розуміємо: справедливість не є синонімом слова "реванш".
І нарешті, генпрокурор – це про політичну відповідальність і спроможність Зеленського як президента нового зразка. Закінчення війни на Донбасі на прийнятних для української держави умовах залежить не тільки і не стільки від нього, як від Путіна. Але встановлення незалежного правосуддя, виведення Феміди з ручного режиму, в якому вона перебувала десятиріччями – це вже безпосередньо про його відповідальність і роль в новітній історії.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
