У що не вірять українці?

З виборчою кампанією наші політики осліпли й оглохли, і що найгірше, втратили нюх. У них немає часу на зворотній зв'язок і рефлексію.

Кандидати в президенти взяли собі за правило спілкуватися з виборцями через телевізор, шпальти газет-журналів, або через біл-борди. Зустрічі з виборцями під час виборчих турів також є, але канал комунікації у них також односторонній. Незручні питання фільтруються не лише від журналістів...

Попри засилля біл-бордів з обіцянкою того, що "кожен буде почутий" – реально достукатися до кандидатів неможливо. Тому й не дивно, що відповіді на передвиборчі гасла кандидатів також почали давати на біл-бордах. Оскільки кандидати не мають багато часу, а на рекламних площах багато не напишеш, написали просто – НЕ ВІРИМО!

Реакція на кампанію НЕ ВІРИМО була різною. Хтось погоджувався з даною тезою, комусь це не подобалося, а Ганна Герман, наприклад, договорилася до звинувачень у антидержавній діяльності.

А між тим, недовіра політикам є результатом насамперед їхньої ж політичної діяльності. Громадська думка – лише дзеркало, яке відображає існуючий стан. Звичайно, довіру-недовіру до політиків формують і їхні опоненти, і журналісти, і люди, котрі їх особисто знають з іншого (не рекламного) боку. Але перш за все – самі політики. А фіксують усе це виборці (переважно інтуїтивно) і соціологи (спираючись на цифри).

Сьогодні в УНІАН ми оприлюднили результати дослідження, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології за ініціативою та на замовлення Всеукраїнської громадської організації "Трудовий Фронт". Дослідження відбувалось з 14 по 21 грудня 2009 року. Методом телефонного інтерв'ю було опитано 405 респондентів у віці від 18 років, що мешкають у 27 селах та 42 містах та селищах міського типу всіх областей та Криму, а також у Києві (всього 69 населених пунктів), за випадковою вибіркою телефонних номерів, відібраних з переліку телефонів. Статистична похибка вибірки з ймовірністю 0,95 не перевищує 5%.



З отриманих відповідей особисто мені цілком зрозуміло, що головна криза сучасної України – не політична, не економічна і, навіть, не конституційна. Це все наслідки кризи довіри громадян до політичних діячів та політичних інститутів. А довіра – це соціальний капітал, без якого не можливий суспільний розвиток. На жаль, наші політики не довіряючи один одному заражають недовірою ціле суспільство, змушують нас недовіряти ї їхнім словам і справам, і самій політиці, як сфері діяльності. А потім ображаються на дзеркало...

Характерно, що респонденти більшою мірою вірять у те, що покращити їхнє життя можуть зовніші щодо України сили, аніж наші кандидати у Президенти... Виконавчий директор КМІС Наталія Харченко відзначила, що традиційно Західна Україна покладає надії на ЄС, а Східна – на Росію. Але щоб сподіватися на них більше, ніж на власну владу?!

Наші політики власними словами й руками знищують соціальний капітал і прирікають Україну на вічнотриваючу кризу. Криза вже сприймається як природній стан. Саме вона дозволяє політикам уникати щирої відповіді на справжні запитання. Саме криза дозволяє їм уникати відповідальності за дії чи бездіяльність. Криза вигідна сучасному політикуму, оскільки вони думають, що криза спише все... А перш за все, вона зробить неважливою їхню особисту роль у суспільному розчаруванні, розвалі державного механізму, втраті суспільством моральних орієнтирів тощо. Тобто криза крім усього іншого розглядається ще й як політична технологія, подушка безпеки для обраних.

Важко не погодитися з лідером "Трудового Фронту" Сергієм Кононовим: "Ні в державному управлінні, ні в економіці, ні в соціальній чи культурній сферах – ніде за 18 років їм не вдалося досягнути вагомих перемог і досягнень. Впродовж років політикум не змінюється. Час від часу одні й ті ж політикани міняються посадами та портфелями, продовжуючи керувати країною".

"Люди втратили будь-яку довіру до політиків, натомість заявляють про впевненість у власних силах. Але політичні сили ніяк не зважають на це, продовжуючи бездумну і беззмістовну передвиборчу кампанію. Щоб підняти цю проблему, ми провели акцію "Не віримо!" в багатьох регіонах України. Наша основна мета – дати реальну можливість діяти тим, хто хоче змінити ситуацію в державі. Українці мають усвідомити свою силу. Звичайні люди, які заробляють своїми руками і розумом, повинні впливати на прийняття найважливіших для країни рішень", – сказав Кононов під час прес-конференції.

Позбутися кризи й соціальної недовіри можна. Але для цього необхідно позбутися її джерела – недоброякісної політики і всіх, хто її практикує. Згадане опитування громадської думки засвідчує, що останній бастіон віри українців – це віра у свої власні сили, спроможність щось змінити. Від цього й потрібно відштовхуватися.

Простого й універсального рецепту не існує. Самодостатні громадяни мають об'єднуватися у соціальні мережі, створювати зв'язки, засновані на довірі й впливати через них на державні органи. І не просити чогось від держави, а з повним правом вимагати, навіть "беручи за горло" очиновлених політиків чи партизованих чиновників. Тільки так може розвиватися жива тканина громадянського суспільства.

А вихід, він як відомо, там само, де й вхід.