Обережно про паризькі домовленості ''Нормандської четвірки''
1. Попередня зустріч у такому форматі і з цими учасниками відбулася аж 12 лютого 2015. Завершилася підписанням узгодженого спільного документу Тристоронньою контактною групою під егідою ОБСЄ. Цей документ – "Комплекс заходів на виконання мінських домовленостей" – відразу підтримали лідери Німеччини, Франції, України і Росії. Трохи згодом – Рада Безпеки ООН. Тим не менше, найважливіший 1-й пункт про повне і стійке припинення вогню почали виконувати аж на початку вересня, тобто через півроку...
"Паризькі домовленості" документально не закріплені, принаймні президент Порошенко вже сказав, що нічого нового не підписував. Усні ж домовленості можуть підпадати під різні інтерпретації сторін ще більше за попередні письмові. Це говорить про ціну такого роду домовленостей.
2. Про результати зустрічі перед пресою розповідали лише Оланд і Меркель. Ні Путіна, ні Порошенка, ні спільної прес-конференції... Лідери Франції і Німеччини звітували про свої дипломатичні успіхи. Воно і не дивно. Це вкотре підтвердило, що так звані "Мінські домовленості" – це їхній інструмент, яким вони утримують Україну і Росію від подальшої ескалації бойових дій на Донбасі. Це рамка зовнішнього контрою над конфліктом, а отже, і над діями України та Росії у цьому конфлікті. Путін і Порошенко – всередині цього контуру, а Меркель і Оланд – за його межами. Ризикну припустити, що їм навіть не запропонували взяти участь у прес-конференції... Або вони обоє ввічливо відмовилися і поїхали думати кожен про своє: що робити далі. І кожен з них ще може передумати.
3. Найбільше досягнення переговорів – це готовність відведення від лінії зіткнення танків, гармат до 100 мм і мінометів до 120 мм. Якщо лише це буде зроблено – можна отримати тривале перемир'я. Але ж це робиться на за "мінськими угодами", у яких про відведення такої зброї не згадується, а поверх цих угод! Працює проста логіка військової деескалації. Це справді потужний пас політикам і дипломатам, відтепер вони гратимуть провідну роль у цьому конфлікті. Вони вже не зможуть ні присвоїти військових перемог, ні виправдовуватися військовими поразками... І так буде аж поки гармати будуть мовчати.
4. "Зрада" чи "перемога"? Протиборчі сторони розміняли дві протилежні позиції. Росія має поступитися проведенням виборів 18 жовтня – 1 листопада в обмін на пролонгацію терміну експлуатації мінських домовленостей. Зрозуміло, що ці дати своїх виборів вигадали самі росіяни, і відмова від них їм нічого не коштувтиме. Вони контролюють ситуацію на окупованій території не завдяки виборам, а руками своїх силовиків. Але й Україна поступається цілком штучною "позицією", яку сама ж і створила. Пам'ятаєте, як президент Порошенко звертався до Леоніда Кучми аби той "відкликав" свою думку про необхідність пролонгації виконання мінських домовленостей на 2016 рік? От він і обміняв цю переговорну позицію на скасування фейкових російських виборів на окупованій території. Бо Україні потрібно не просто закінчення дії мінських угод, а продовження і посилення пов'язаних із ними санкцій Заходу проти Росії. Так що тут 1:1. Але на виїзді:) І от чому.
5. Пролонгація виконання мінських домовленостей на 2016 рік, крім пролонгації перемир'я, означає ще й пролонгацію західних санкцій! Якщо звісно, Захід не відмовиться від своєї ж власної озвученої ще у березні 2015 року позиції щодо того, що санкції діятимуть до повного виконання мінських домовленостей Росією. Так що, чим пізніше вибори на окупованому Донбасі – тим краще:)
6. Анонсована нова роль ОБСЄ означає, по суті, перекладення на неї не лише спостережних, але й контрольних, у тому числі, поліцейських функцій на окупованому Донбасі. Принаймні на час організації і проведення там так званих "виборів". Сюди входить і питання обмеженого контролю зовнішнього кордону. Звісно, якщо цього захочуть росіяни. Або якщо їх до цього змусять. А ні – то ні. Буде додатковий аргумент в дискусії і поле для дипломатичної гри.
7. Один польский професор – історик і політолог – нещодавно сказав, що учить своїх студентів дивитися на політичний процес не як на фотографію, а як на фільм...
Ми не виграли цієї війни, але і ворог не досягнув поставлених цілей. У 1939 році Фінляндія втратила частину території, але здобула повагу і незалежність. У нас складніша ситуація, нам ще треба "виграти мир". А заради цього, не варто всім кричати про "поразку". Принаймні, зараз. Бо це лише деморалізує. Усе ще тільки починається.
Нова російська сюжетна лінія – "Операція Сирія" матиме незаплановані побічні наслідки. У тому числі й для сюжетної лінії "Донбас", і особливо, сюжетної лінії "Крим". Є також ще один незавершений паралельний сюжет – Боїнґ MH17.
...
Ці тези я виклав у себе на Фейсбуку ще у суботу 3 жовтня, коли гостро бракувало інформації, особливо, з українського та російського боку. Недільне телеінтерв'ю Президента мало заспокоїти суспільство, тому дещо прикрашає реальність. Бо наші західні партнери ніяк не второпають, що ми разом з ними маємо справу з недоговороздатним суб'єктом – Російською Федерацією. Слово Путіна, після усього ним сказаного, вже нічого не значить. Причому, недоговороздатний він уже не тільки у питанні України, але і Сирії. Тому паризькі домовленості – це і не зрада, і не перемога. Це передишка. Для всіх.
