Кульмінація війни за Карабах

Учора Азербайджан повідомив про взяття міста Шуша (сьогодні це визнали вже і вірмени) і наближення до столиці Нагірного Карабаху – Степанакерта. У мережі поширюються багато відео евакуації цивільного населення до Вірменії – величезні затори автомобільного транспорту на гірських дорогах.

Власне зараз відбувається кульмінація війни за Карабах. Єдиний варіант для порятунку цивільного населення – у втечі до Вірменії. Як 28 років тому єдиним варіантом порятунку цивільних азербайджанців була втеча до Азербайджану.

Сучасні події ще раз нагадують давно відому істину про те, що недостатньо просто виграти війну – потрібно виграти ще й мир. А з цим у вірменів велика проблема...

Ставка на силу не працює довго, оскільки баланс сил історично змінюється і з'являються вікна можливостей для реваншу.

Це історія про те, що для закріплення довгосрокового миру переможець має чимось поступитися переможеному. У цьому випадку конфлікт можна було розв'язати через обмін територіями. Вірменії потрібен Нагірний Карабах, а не захоплена ними територія 7-и районів Азрербайджану. А Азербайджану для прямого сухопутного зв'язку з автономією Нахічевані потрібен "коридор Меґрі" – смужка вірменської території в долині Араксу вздовж кордону з Іраном.

Власне про це був так званий план Ґобла – американського дипломата, який запропонував ще у 1992 році обмін Лачинського коридору, який сполучає Вірменію з Нагірним Карабахом на Мегрінський коридор, який сполучив би Нахічевань з Азербайджаном. Вірмени не погодилися, бо не хотіли втрачати спільний кордон з Іраном.

Коли вірмени почали перемагати у карабаській війні Пол Ґобл модифікував свій план (1996 рік) – запропонував вірменам в обмін на Меґрі західну частину Нахічевані. Кордон Вірменії з Іраном пройшов би значно західніше, але він би був. Крім того це ще й відрізало б Нахічевань від Туреччини. Про це мало хто знає, але Нахічеваньська автономія має 11 кілометрів кордону і, відповідно, сухопутне сполучення з Туреччиною. Влітку турецька армія заходила в Нахічевань для проведення спільних з Азербайджавном військових навчань, насправді для демонстрації сили.

Але ні у 1992, ні у 1996 вірмени не погодилися ні на поступки, ні на обмін. В результаті вони втрачають Карабах і можуть втратити Меґрі. Можливо не зараз, але така перспектива є. Принаймні турецькі опозиційні політики (не азербайджанські) її вже озвучили.

Не зараз, а ще місяць тому можна було б уникнути катастрофи погодившись на план Ґобла-3 (умовна назва, сам придумав) – створення у Лачині й Меґрі контактної зони за моделлю боснійського кантона Брчко. Під міжнародним контролем, і, можливо, навіть з подобовим рухом у тому чи іншому напрямку – щоб транспортні потоки узагалі не перетиналися.

Це дозволило б Вірменії не лише зняти загрозу азербайджанської реконкісти Карабаху, але й відкрило б шлях до нормалізації відносин з Туреччиною, відкриття західного кордону й перспектив економічного розвитку. Але ні, насьогодні це вже виглядає запізнілим.