Жорстка любов з обіцянкою матеріальної компенсацієї 🙂
Ну що ж, за підсумками офіційної частини візиту президента Зеленського можна констатувати що США продовжують підтримувати Україну. І це головне. А то дехто на тлі афганських подій вже починав сумніватися.
Спільна заява, оприлюднена навіть до завершення двосторонніх переговорів, досить непогана. Зокрема, у ній йдеться про необхідність оновлення Хартії про стратегічне партнерство між Україною та США, вперше підписаної ще за часів Віктора Ющенка у 2008 році. Це, зісно, декларативний документ, але сильнішого у нас просто немає.
США зараз просто не в тому стані, щоб переконувати союзників в необхідності прийняти Україну в НАТО чи самостійно надати нам статус основного союзника, який не входить до НАТО. Сьогоднішня Америка і зовнішньо-, і внутрішньополітично значно слабша за ту, якою вона була у 2008 році. Тому спроможна визнавати Україну лише стратегічним партнером, але не союзником. Зате фактично надає нам набагато більше безпекової і фінансової допомоги ніж тоді.
Підписані в ході візиту документи – це переважно меморандуми чи рамкові угоди, які фіксують наміри, а не зобов'язання сторін. І буде дуже добре якщо вони перейдуть до стадії конкретики і реалізації, особливо угода про стратегічні засади оборонного партнерства й меморандум про будівництво атомних енергоблоків.
У спільній заяві спеціально і докладно зазначено ключові точки американського інтересу до внутрішніх перетворень України (реформ). Це і НАБУ, і САП, і корпоративне управління державними підприємствами, і багато іншого. Характерно, що саме на реформи США планують виділити Україні $463 млн вже цього року.
Та й взагалі, спільна заява зафіксувала поточний стан двосторонніх відносин і окреслила напрямки для подальшого співробітництва між державами. А ще вона замінила собою спільну прес-конференцію президентів, думається, з ініціативи американської сторони.
По-перше, щоб не розмивати головний месидж (Америка продовжує підтримувати Україну).
По-друге, економили час президента Байдена, оскільки візит Зеленського відбувався у складний для Америки час і відразу після зустрічі у Білому домі пройшов щотижневий брифінг.
А по-третє, мабуть, існували побоювання, що президент Зеленський може вийти за межі домовленого і знову поставити Байдена у незручне становище.
Те що перша зустріч президентів затягнулася і замість 40 хвилин переговори тривали 2 години свідчить як про взаємний інтерес (і це добре), так і про те, що не про все було домовлено на підготовчій фазі. Пізніше Зеленський розповів що він "привіз" із собою кілька нових аргументів, пропозицій, ідей тощо, які вони обговорювали з американською стороною вперше. Саме це, мабуть, і затягнуло зустріч, але чи сприяло відновленню атмосфери конструктивності і довіри наразі невідомо. За словами Зеленського, він не знає чи виникла у них з президентом Байденом "хімія" відносин, але зазначив, що розмова була не безхмарною. Вдвічі старший Байден міг дозволити собі в особистому спілкуванні наставницький, батьківський і вимогливий тон, що могло не сподобатися молодому й амбіційному Зеленському.
Неофіційно я б описав хід переговорів, як вони виглядали ззовні, як hard love з обіцянкою матеріальної компенсацієї 🙂
Це усе було про зовнішню, видиму сторону. Про внутрішню, закриту і неоприлюднену частину переговорів ми ще, думаю, дізнаємося згодом. Можливо, відразу по поверненні Зеленського додому будуть якісь кадрові чи політичні рішення. Можливо, трохи пізніше. Можливо, й справді запрацює комісія стратегічного партнерства під керівництвом Кулеби-Блінкена і справи якось підуть вперед.
А, можливо, ці слова залишаться тільки на папері, і це означатиме, що президент Зеленський не почув адміністрацію Байдена. А якщо й почув, то не зрозумів правильно. А якщо й зрозумів, то внутрішньо не погодився...
Усе тільки починається.
