Британія згортає свободу інформації і переходить до незалежного регулятора медіа, замість саморегуляції?
Цього літа мене вразили дві британські ініціативи у сфері медіа, які не збігаються з моїм уявленням про те, "як це має бути у них" – в країнах старої демократії, які вже давно пройшли той шлях, яким ми зараз лише йдемо...
Перше – це липнева стаття з guardian.co.uk, яка розповідає про критику закону про свободу інформації та можливе його згортання після 12 років успішного застосування.
У них Freedom of Information Act працює з 2000 року. Україна ж спромоглася ухвалити аналогічний закон "Про доступ до публічної інформації" лише у січні 2011 року.
Що мене здивувало?
1.Британські журналісти і захисники свободи інформації критикують свою владу "за закритість" не менше, ніж наші – свою.
Звинувачують у навмисному знищенні документів і використанні приватної електронної пошти замість службової, щоб уникнути громадського контролю.
Досі я вважав критику влади у закритості на фоні ухвалення закону про доступ "проблемою росту України", яка мине з часом, коли громадяни будуть відчувати державу своєю.
Тепер я розумію, що Сергій Лещенко, Мустафа Найем та інші журналісти ніколи не визнають, що закон про доступ працює, незважаючи на те, що цей закон полегшує їхню роботу і видає на гора кілобайти не дуже приємних для влади фактів.
Між іншим, правозахисники спромоглися визнати доступ високим стандартом. Від журналістів цього марно чекати (.
2. Звинувачення британських службовців у використанні приватної електронної пошти замість службової варто пояснити окремо.
Доступ до електронного листування службовців – чи не єдина перевага британського закону у порівнянні з українським. У нас електронний документообіг ще не легалізовано, тож закони з Верховної Ради на підпис Президенту України досі приносять кур'єри.
Україна випереджає Британію у "загальному заліку" за якістю законів про свободу інформації, який складають незалежні організації. Ми – на 9 місці, а Британія – лише на 27.
Наш закон про доступ вперше в законодавстві легалізував е-маіл для спілкування громадян з державою. Три з чотирьох запитувачів скористалися електронною поштою, щоб написати запит Президенту.
Використання електронної пошти – великий крок вперед для України. Хоча у порівнянні з Британією і США нам ще є чому повчитися.
Один з працівників нашого управління – Олександр Хорольський привіз зі стажування в США видане друком листування електронною поштою Білого дому часів Президента Рейгана за 1984-1986 роки.
Вже тоді Білий дім мав внутрішній електронний документообіг, коли більшість з нас про комп'ютери знала лише з американських фільмів, а щасливчики бачили на власні очі вітчизняні розробки – "Spectrum zx" чи "Поіск".
3. Тоні Блер у своїх мемуарах назвав прийняття Закону про свободу інформації "найбільш жахливою помилкою". Ці мемуари вийшли ще у вересні минулого року, але новина пройшла повз мою увагу (. З Блером погоджується нинішній прем'єр Девід Кемерон і багато інших впливових діячів, які висловлюються про вади свободи інформації і скаржаться на "нескінчені запити на інформацію, на які доводиться шукати відповіді".
В Україні я не чув жодного голосу проти свободи інформації.
Від саморегуляції медіа – до незалежного регулятора
У галузі медіа Британія пробує відійти принципу "саморегулювання", який вважається найкращим, оскільки зберігає незалежність видань.
В червні Кемерон запропонував замінити саморегулювання незалежним регулятором на кшталт таких, які працюють в інших сферах, приклад, в енергетиці.
Зараз редакції визначаються, чи пристати на пропозицію "незалежного регулятора", яка загрожуватиме їм штрафом до 1 млн. фунтів, чи спробувати зберегти комісію з саморегулювання, діяльність якої припинено.
Ініціатива незалежного регулювання – наслідок зловживанням правом "читач хоче це знати" виданням "News of the World", яке використовувало у матеріалах зміст незаконно перехоплених повідомлень мобільного зв'язку. Тоді комісія з розгляду скарг на дії преси не змогла нічого вдіяти з порушником. Зрештою, видання закрили.
В Україні вирує схожий скандал з публікацією сайтом "Лівий берег" смс-листування депутата Ландика. Видання пояснює свій вчинок "суспільним інтересом", який містив смс депутата. Хоча, перш, ніж встановити наявність "суспільного інтересу" в смс-повідомленні, вони отримали до нього несанкціонований власником доступ. Я далекий від ідеї захищати право на приватність депутата, який перебуває в залі парламенту в робочий час, але насправді ніхто не знає, скільки приватних смс – повідомлень переглянув фотограф перед тим, як в одному з них знайшов "суспільний інтерес".
Представники редакції відмовилися прийти на публічне засідання Міжвідомчої робочої групи, щоб у колі колег по журналістському цеху розібрати цю ситуацію і поставити запитання до правоохоронних органів – чи варто було порушувати кримінальну справу з цього приводу.
Різниця між справами "Лівого берегу" і "News of the World" у тому, що депутат як публічна особа має знижений поріг права на приватність, оскільки суспільство має право знати про його діяльність більше, а від публікацій британського таблоїду постраждали звичайні громадяни, які не були медіа-героями, доки про них не почали писати.
Інший гарячий приклад літа – чи не всі вітчизняні сайти передрукували новину про закупівлю держпідприємством малини по 672 грн. нібито для їдалень держслужбовців. І жодному виданню не спало на думку написати запит і перевірити достовірність інформації. Насправді все інакше.
Хто має розставляти крапки над і у подібних справах? На мою думку, таким органом з розгляду скарг могла б стати комісія з журналістської етики Володимира Мостового, якби вона мала більше повноважень від журналістської громади і була б активним інструментом саморегуляції.
Альтернативою може стати хіба зовнішній незалежний регулятор. Однак, навряд чи ця ідея матиме популярність в Україні. Хоча, можливо, з цього приводу провести фахову дискусію? І почекати, чим завершиться ця ініціатива у самій в Британії.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.