Україна – не Ізраїль. Хочемо вижити – мусимо ним стати

Держава Ізраїль укотре продемонструвала майстер-клас всьому світові як треба розправлятися з ворогом. Рішуче, жорстко, результативно та головне заздалегідь. Тобто, ще до того моменту, коли Іран планував завдати удару.

Звісно це не перша спецоперація Ізраїля, яка викликає захоплення у багатьох країн, зокрема, і в Україні.

З 2014 року, коли відбувся перший напад Кремля, наші політичні та інтелектуальні еліти після кожної вдалої місії ізраїльських спецслужб бурхливо точать дискусії як Україні стати європейським Ізраїлем. Проте за моїми особистими спостереженнями все закінчується на розмовах.

Наведу приклади на двох останніх важливих українських питаннях.

Перше – оборонні закупівлі. Кожні два-три роки всю країну трясе черговий корупційний скандал на закупівлях Міністерства оборони. Під риторику про реформу закупівель змінюються президенти та міністри. Утім через деякий час суспільство, що вже девʼять років перебуває у стані війни, знову побачить завищені ціни і все повториться по колу.

На мою думку, ключова проблема криється у тому, що у попередні роки змінювалися прізвища керівників закупівельних департаментів. Але не змінювалася сама система закупівель.

У 2019 році тодішній Міністр оборони Андрій Загороднюк оголосив курс на створення професійної закупівельної організації в структурі відомства. Особливістю цієї організації мав стати кадровий набір на конкурсній основі. Посадові особи могли розраховувати на ринкову фінансову винагороду, а їх ключовий показник ефективності – це рівень конкуренції на тендерах.

Що зробив наступний Міністр оборони Андрій Таран буквально через рік, який виявився комусь у владі другом, кумом, товаришем? Правильно – скасував накази попередника про створення професійної закупівельної організації, яку при Олексію Резнікову так і не відновили.

Друге питання – конфіскація російських активів. Минулого літа Мінекономіки підготувало перелік із 905 російських активів, які належать уряду РФ чи його держкомпаніям на території України. З того часу було конфісковано аж два активи – це дочірні росбанки "Сбєрбанк" та "Промінвестбанк". Всі інші активи залишаються під контролем фактично людей Кремля в Україні.

Чи можливо уявити таку недбалість у високоефективному Ізраїлю, який би роками вагався, чи потрібно конфісковувати активи Ірана на своїй території? Я сумніваюся.

Так само рівень кумівства та непотизму в Ізраїлі настільки низький, що зовсім не впливає на результати формування державної політики. Навпаки, в урядових кварталах Єрусалиму та Тель-Авіву цінуються у першу чергу професійність та служіння державі.

А тепер пригадайте, як в Україні всі ці роки розставляються люди на ключові посади. Попри брак компетенції, досвіду та відсутність політичного розуміння, а нерідко навіть і присутній російський слід, особа призначається одразу міністром, бо є комусь другом дитинства, кумом, родичем і просто гарним хлопцем чи вродливою дівчиною.

Думаю, якби ізраїльська політична еліта діяла так само як українська у питаннях розбудови держави, мабуть, незалежна Держава Ізраїль не відбулася на карті світу.

Тому досить дебатів про те, чи станемо ми європейським Ізраїлем. З цієї війни Україна має вийти раціональною мілітарі-державою. Кожна бюджетна гривня, кожен актив, кожне посадове призначення мають працювати на досягнення національних інтересів нашої держави. Тоді нам жоден ворог не буде страшний.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.