Криза наростає, і вершники змін вже в дорозі
Пам'ятаєте епічний фільм "Хоробре серце" з Мелом Гібсоном у головній ролі?...
Історія там описується класична: молодий аполітичний шотландець хоче одружитися з коханою дівчиною, при цьому молоді не хочуть, щоб місцевий англійський шериф скористався дарованим йому королем "правом першої ночі".
Дикість, скажете?... Але такими тоді були правила і закони, які нав'язували слабким – сильні. Отже, дівчину страчують за те, що вона нібито напала на англійських солдатів, коли відбивалася від ґвалтівників. А напад на солдатів рівнозначний нападу на короля, і за це передбачається смертна кара. Знову ж таки – закон є закон, нав'язаний слабкому сильним. Хочеш вижити – дотримуйся законів.
На цьому фільм не закінчується, і далі за сюжетом головний герой Вільям Воллес злітає з котушок, сідає на коня і починає чинити форменне беззаконня – вбиває англійських солдатів, вбиває шерифа, піднімає повстання і загрожує владі короля.
Типовий історичний приклад – таких повно-повно в світовій історії – коли своєю нахабністю і вседозволеністю сильні світу цього зрощують безкомпромісних ворогів з аполітичних селян, наживають собі неймовірні проблеми, і в кінці-кінців втрачають владу, гроші, і нерідко голову.
Наприкінці фільму англійці жорстоко страчують Уоллеса, зрадженого своїми союзниками. Зрада в світовій історії – це теж така сама класична історія, як чоловіча дружба і вічне кохання.
Однак, позбувшись Уоллеса, англійці все одно не можуть перемогти, тому що Уоллес розкидав по полях Шотландії зерна сумніву в силі англійців, і вони взросли вже після його смерті.
Класична історія наявності проблеми, наростання кризи і виходу з неї. Такі історії рухають світову історію, ми йдемо від кризи до кризи, покращуючи або погіршуючи (якщо вороги тимчасово перемогли) соціальні відносини, державні порядки.
Якщо перенести історію Воллеса на наші дні, то у нас таких криз вже безліч, і потенційних Воллесів – можна цілі бригади набрати.
Ми ведемо праведну війну зі смертельним ворогом, а в цей самий час за лаштунками війни українські "англійці" глумляться над українськими "шотландцями".
Почнемо з того, що несправедлива мобілізація, яка з добровільної (я сам пішов навесні 2022 року без будь-яких там ВЛК) перетворилася на репресивну, вкорінено вбиває мотивацію. Воюють ті, кому "не пощастило", а ставлення до бусифікованих і ухильників на пунктах збору таке, що у будь-якої нормальної людини виникає бажання негайно втікати.
Щоб не втекли, примусово мобілізованих охороняють, перетворюючи військовий табір на в'язницю, і чим сильніше охороняють – тим сильніше у людей бажання втекти. Тому що це не мобілізація, а просто "не пощастило".
Звідси у нас і 300 тисяч у СЗЧ – страшна цифра, могутня сила, яка, при правильній мотивації, запросто могла б повернути ворога назад і гнати його аж до Ростова.
Нові українські "англійці", як колись їхні давні візаві, встановили такі нерозумні закони, розвели таку несправедливість, поводяться настільки нахабно, користуючись воєнним часом, що не треба дивуватися не тільки величезній кількості СЗЧ-шників, але і тому, що кожен другий, хто не в СЗЧ, мріє звалити в СЗЧ.
Тому що армія мобілізованих – це зовсім не те, що строкова армія в мирний час, або контрактна армія добровольців. В армію приходять різні люди, з різним життєвим досвідом, успішні і самодостатні, які виростили дітей, побудували бізнес, а з них роблять безправних солдатів, ніби вони щось винні, ніби вони ніхто і нічого не значать, тому що у них немає зірочок на погонах.
"Англійці" не хочуть розуміти, що мобілізовані в армію потрапляють не для того, щоб вислужитися і стати генералами, а для того, щоб захищати країну. І ось цей розрив між "корпоративними цінностями", звичними радянськими армійськими порядками і реальністю, перетворює мобілізованих, багато з яких до бусифікації були аполітичними, в завзятих пасіонаріїв. Так-так, наша армія стає все більш пасіонарною, і те, що говорять солдати за спиною командування, краще не знати високим державним діячам.
Моя особиста історія, історія нашого підрозділу, так званий "кейс Касьянова" – це теж той самий кейс Вільяма Воллеса, коли цілком собі аполітичні люди (тимчасово, на період війни) сідають на коня і вступають у смертельний (для себе) бій з тупою і жадібною системою, яка сама не вміє, не хоче і не дозволяє професіоналам успішно воювати.
Нові "англійці" повсюдно вирощують собі ворогів. Насіння змін вже посіяне, і сходи вже помітні. Криза наростає, і вершники змін вже в дорозі.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
