Наша стратегічна поразка
Пропаганда вже настільки отруїла нашу свідомість, що ми втратили здатність до критичного мислення.
День починається зі слів "Слава Україні!" і закінчується словами "Героям слава!", і це чудово для підтримки бойового духу, але недостатньо для того, щоб виграти війну.
Ми навчилися вірити в ЗСУ і ухилятися від мобілізації, страждати від бомбардувань і не задавати незручних питань про ефективність ППО, засуджувати корупцію, але нічого не робити для того, щоб її не було.
На фронті катастрофічно не вистачає людей, і винні в цьому ухилянти і СЗЧ-шники, але тільки не порочна система мобілізації і відсутність реформ в армії, яка все більше перетворюється на совкову з повним нехтуванням людською гідністю і самим життям.
Коли ворог бомбить наші міста, ми чітко знаємо, що винен путін, а також партнери, які мало дають засобів ППО, але не винні наші державні менеджери, які не займаються створенням вітчизняних зенітно-ракетних комплексів ППО.
На переговорах на нас тиснуть "погані" американці, а зсередини розхитують країну підлі антикорупціонери – агенти кремля, винен весь світ, але тільки не друзі президента і не провальна зовнішня політика, яка так і не змогла створити єдиний антипутінський блок.
Ми не ставимо гострі питання, або ставимо їх дуже тихо, в соціальних мережах, на кухнях і в спальнях, тому між "Слава Україні!" і "Героям слава!" розжирілі чиновники роблять що хочуть, корупціонери крадуть чергові мільйони, а політики закликають вірити в ЗСУ і припинити срач.
Давайте подивимося правді в очі без зайвих пропагандистських гасел.
Цю війну ми програли. Ми витримали перший удар, ми успішно контратакували, ми вже майже чотири роки стримуємо потужного ворога.
Мужність і героїзм наших бійців врятували не тільки Україну, а весь західний світ.
Проте, стратегічно ми програли. Не тому, що втратили території, людей, енергетику, підприємства, житлові будинки, а тому що не стали сильнішими.
Війна завжди робить націю або більш сильною, або більш слабкою.
Ми увійшли у велику війну двадцять другого року непідготовленими, не мобілізованими, заспокоєними, в очікуванні шашликів на травневі.
Країну тоді врятували патріотизм, добровольчий рух, самоорганізація і невтручання влади.
Влада тоді побігла домовлятися, а коли ворог відступив – натягнула на себе лаври переможця.
В той час вкрай потрібно було обʼєднати націю, створити уряд технократів, дати військовим максимальну свободу дії, мобілізувати суспільство, економіку, залучити до керівництва державою кращих фахівців, незалежно від політичного забарвлення.
Однак замість цього була побудована закрита владна вертикаль, не чутлива до інших ідей і пропозиції.
Як будь яка закрита система, она почала робити помилку за помилкою, хаотичні рухи, турбуватися більше самозбереженням і боротьбою за владу, ніж війною.
В підсумку була провалена мобілізація, не переведена економіка на військові рейки, не згуртовано суспільство, не реформовані сили оборони, не створені ефективні центри науково-технічної, військової політики, а зовнішня політика звелася до декларації, гасел і вимагання грошей.
Тому зараз ми слабкі. Ми живимо за рахунок наших партнерів, ми воюємо на західні гроші, економіка тримається не нами, а платниками податків країн-партнерів, військове виробництво стрімко зростає теж на західних грошах і переважно в тих секторах, де великі корупційні ризики.
А головне – немає ніяких ознак бажання влади хоча б замислитися над всіма цими проблемами. Навпаки – навіть небачений досі корупційний скандал ніяк не вплинув на світогляд перших осіб держави.
Всі розуміють, що так далі не можна, але ніхто не знає, що робити, тому що замість різних поглядів, плюралізму думок, дискусії про сьогодення і майбутнє, замість роботи над помилками і ефективної опозиційної політики в нас випалена пустеля патріотичних заклинань.
Ми розучилися думати, діяти, вірити. Ми живемо в очікуванні прильоту, бусифікації, відключення світу, вовіної тисячі, поганих новин.
Всі розуміють, що здаватися не можна. Ніхто не знає, як.
Нація розгублена, виснажена, дезорієнтована. Отруєна безпорадністю слабкого керівництва, шокована нахабством корупціонерів і масштабами державної брехні.
Нас не змогли перемогти на полі бою. Нас взяли в полон зсередини. Посіяли в свідомості страх і зневіру.
На одному полюсі у нас влада, корупція, гроші, сила, на іншому – нечисленні антикорупційні органи та поодинокі антикорупціонери. Між ними – телеграм-канали, смітники, телемарафон, незалежні ЗМІ та соціальні мережі. А де мислителі, філософи, політики і моральні авторитети нації, чий голос мав би сьогодні звучати вагомо?
Це стратегічна поразка, позбутися якої буде важче, ніж відновити контроль над територіями. Але позбутися треба, щоб перемогти.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
