Без роздумів про мир завершення війни неможливо

Давайте поговоримо про мир.

Це майже заборонена тема, яку дозволено артикулювати тільки першим особам держави, і яка то зʼявляється в публічному дискурсі, то зникає, поступаючись звичної мілітарної риториці.

Ми вже забули, що таке мир. Люди, які напередодні вторгнення не хотіли вірити у війну, тепер не можуть повірити в мир.

Страшна довготривала війна перетворила нас не тільки на націю воїнів (не всіх, звісно), але й на суспільство фаталістів, яке звикло приймати війну як частину свого життя.

Ми вже не очікуємо добрих новин, крім новин з полю бою, ми вже не віримо в завершення війни, ми змирилися зі смертю, прийняли її.

Така психологія, з одного боку, допомагає вижити, бо ти живеш одним днем, і концентруєшся на вирішенні сьогоденних питань.

З іншого боку, коли ми забуваємо про мир, не згадуємо якім він був, не мріємо, яким він буде, ми стимулюємо продовження війни.

Бо війна сама не піде, не закінчиться. Навіть якщо ми вийдемо на кордони 1991 року, дійдемо до Кремля – війна буде тривати на Волзі, на Уралі.

Фокусуючись на війні і тільки на війні, ми перестаємо помічати, як поруч з нами, за нашими спинами, на нашій шиї зʼявляються паразити від війни; ті, кому завершення війни невигідно, хто нечувано заробляє на війні, хто не хоче втрачати владу і привілеї через завершення війни.

Тому – думайте про мир. Про вільну, толерантну, демократичну Україну до війни. Про те, якою ми хочемо бачити Україну після війни. Яким ми бачимо кінець війни. І як ми повернемося додому.

Без цих думок, цього бачення і цього обговорення завершення війни неможливо. Бо немає сенсу.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.