Дітячи комплекси президента
"Фарш назад не провернути" – Зеленський ніколи не змінює своїх рішень, не "дає задню", навіть якщо це шкодить йому особисто, державі і народові, якому він служить.
Про цю особливість характеру нашого президента знають всі, хто з ним стикався, хто з ним працює.
Єдиний раз минулого року рішення відкатили назад під час невдалої (для влади) атаки на НАБУ і САП, але тоді це було не одноосібне рішення президента, а спланована Єрмаком операція.
"Фарш назад не провернути", – казали мені в жовтні минулого року, коли ліквідували наш підрозділ ДК-8 за вдалі атаки по москві. Дехто з тих людей, як, наприклад, Берлінська, потім стали частиною команди Федорова, і разом з Федоровим відчайдушно намагалися вчора "провернути фарш назад".
Дуже багато спільних рис в історії розформування нашого підрозділу девʼять місяців тому і в історії усунення команди Федорова з Міноборони. Не тому що ми в чомусь схожі, а в тому що рішення приймала та сама людина, яка свої рішення ніколи не змінює.
У Федорова виник конфлікт зі старим генералітетом і придворними "блатними" виробниками/постачальниками зброї. У нас виник конфлікт з придворним виробником, якій поставив завдання корумпованим генералам нас знищити.
Коли Федоров побачив, що конфлікт неможливо розрулити, він зробив велике інтервʼю про свою роботу і наніс удар по головному свому ворогу через "Бабель"; відповідь прилетіла обшуками в близькому до Федорова "Вирії". Коли я побачив, в серпні минулого року, що наш підрозділ просто знищать, я пішов в публічну площину з критикою замовника – Fire Point. Відповідь прийшла у формі офіцерів ВБ (внутрішня безпека), тотальних поліграфів і замовної справи ДБР.
Коли оголосили наказ про ліквідацію нашого підрозділу, я одразу виступив на "Радіо НВ", і пішов на свій "Майдан" – на жаль людей було небагато, адже я не Федоров. Коли Федорова усунули, він провів чудовий брифінг, а люди масово вийшли його підтримати.
Було помітно, що Федоров постійно апелює до президента, і навіть говорячи гострі, резонансні речі, завжди залишає Зеленському місце для маневру і змінення рішення.
Федоров неодноразово казав, що мав вранці, напередодні брифінгу телефонну розмову з президентом, і що запланована ще одна зустріч... Але дива не сталося, і незважаючи на підтримку суспільства, і всі публічні таланти Федорова, "фарш назад не пішов"...
В жовтні минулого року, на своєму "майдані", зі своєю картонкою я теж апелював до президента – "Пане президенте, зупинить ліквідацію підрозділу, який бомбить москву!"
Наступного дня мені передавали, що Зеленський був дуже розлючений моєю акцією. Йому не подобається, коли люди від нього чогось вимагають – втрутитися, вирішити питання, надати допомогу... Володимир Олександрович вважає це ворожим вторгненням в його мозок.
До чого я все це розповідаю?... – Зеленський більше ніколи нізащо не виграє жодних виборів. Навіть на голову сільської ради, або на голову ОСББ. Те що дехто інтерпретує як мудрість і політичну волю, насправді є наслідком дитячих комплексів і прихованих образ. Знаєте, що повинен був би зробити мудрий політик?... – Вийти до мене на мій "майдан", поспілкуватися і все вирішити. Справедливо і з користю для держави під час такої страшної війни. І я на це розраховував!... Я чесно кажучи, щиро вважав, що мудрий президент вийде зі своєї схованки і вирішить моє просте питання. Бо мені, нам, моїм хлопцям і дівчатам небагато було потрібно – справедливість і можливість воювати далі. Небагато... Але не вийшов...
Так само, я впевнений, і Федоров розраховував на мудрість – сім років разом, повна лояльність, великі досягнення, нові технології, реформи, візія війни... Але президент не вийшов, сховався в своєї схованці, в своїх дитячих комплексах, і поставив на карту перемогу у війні, майбутнє України заради особистого спокою сьогодні.
Це класичний ПТСР. Тривожно-депресивний синдром, коли всюди навколо вороги, які намагаються відібрати в тебе найголовніше, єдине що залишилося, – впевненість в своїй божественній значимості.
І це катастрофа для України, бо фарш назад ніколи не провернути.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
