Чому варто підтримати Федорова

Чому я підтримую Федорова, хоча він мене не підтримав?...

З другого жовтня минулого року, коли злодій Дейнеко розформував наш підрозділ, я звертався до пана Михайла більше двадцяти разів – писав і дзвонив, особливо після того, як він став міністром оборони.

Навіть писав офіційні звернення, подавав пропозиції, рекомендував свою команду, наш досвід на заклики МО посилити їх ряди.

Звертався напряму, звертався через заступників і друзів, через радників і секретарів...

Я майже всіх їх знаю ще з 2022 року, коли Федоров тільки створив "Армію дронів", а ми зробили свої перші на цієї війні ударні безпілотники і провели перші deep strike операції.

Тоді, в вересні 2022 Міша приїхав до нас сам, – він тоді сам їздив, шукав дрони, – і пообіцяв підтримку. А в його кабінеті на Грушевського повсюди – на столі, на підлозі, в коридорі – все було уставлено літачками, коптерами, муляжами бомб, якімось приладами, кресленнями, техумовами і іншими документами.

Це були ті щасливі часи, коли нам реально допомагали, і навіть змушували нас робити дрони, щоб нам самім було чим воювати. Нам давали гроші на дрони, які існували ще тільки в головах розробників, тому що командування вже визначило для них цілі, і призначило час атаки... Ми тоді не бюджети ділили, а працювали на перемогу. І кожна успішна операція нашого підрозділу була заслугою всіх. І Федорова в тому числі.

Я міг, напевно, стати частиною команди енергійного міністра, який дав величезний поштовх розвитку дронових технологій під час війни, проте обрав саму війну, смак перемоги, відчуття небезпеки, життя на адреналіні.

Я не ідеалізую Федорова, після 2022 року ми майже не бачилися, час від часу десь перетиналися, завжди можна було написати або зателефонувати, але не було великої потреби. А після 2-го жовтня минулого року він жодного разу не взяв слухавку.

Не захотів, напевно, сперечатися з Дейнекою, Єрмаком, Татаровим, а може і з самим Зеленським. Ніхто не захотів. Або не зміг. Я можу назвати (не буду) дуже відомі прізвища дуже поважних командирів і політиків – ніхто не зміг.

Дехто з команди Федорова мене таки підтримав, і я вдячний хочаб за слова підтримки, але відновити підрозділ не зміг ніхто.

Я це пишу не з докором, прекрасно розуміючи з якою потужною, безжалісною силою прийшлося би сперечатися, з тупою силою, яка не терпить жодних заперечень і керується, переважно, особистими забобонами і емоціями. Я це добре відчув на собі, побачив на долі нашої маленької команди – все, во що ми вірили, во що вклали душу заради перемоги, було викривлено, зламано, потрощено, викинуто на смітник.

З нами вчинили як з ворогами України, то чого ж я очікував від члена команди президента Федорова всі ці десять місяців, викинутих з життя?... Нічого...

Я підтримую Федорова, тому що чудово знаю з чим він зіткнувся і проти кого пішов. Це мужній крок, вартий поваги. На цьому шляху його радо зустрінуть зрада і розчарування, дискредитація і забуття. Вибори ще не скоро.

Федорову, безумовно, буде трохи легше, враховуючи високий статус і популярність. Але, чим вище піднімаєшся, тим боляче падати. А бачити, як на твоїх очах руйнується те, що могло б надати твоїй країні реальну перевагу у війні, – взагалі не кожному під силу. Тому я підтримую Федорова, поки він не здався. І якщо йому знадобиться моя допомога – я візьму слухавку.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.