У день пам'яті...
Вперше про Голодомор мені розповіла моя бабуся Євдокія Пилипівна. В дитинстві ми з братом думали, що тими страшними історіями вона нас просто лякає. Мені було років 9, Володимир був ще зовсім малим, але ми й досі добре пам'ятаємо ті моторошні спогади.
Бабуся Дуся згадувала про те, як з сестрами вони збирали траву – калачики, як її батьки ховали від продзагонів харчі і як кричала мама, коли забирали зерно. Вона завжди плакала, коли те згадувала, а ми не могли повірити, що все це – правда. В бабусиній великій родині було 8 дітей. В ту страшну зиму її батьки і всі брати та сестри померли. Маленьку Дусю взяли на виховання сусіди, вона єдина вижила.
В наших радянських підручниках історії не було жодного рядка про страшний голод 1932-1933 років. Але майже в кожній українській родині чули про нього. І тихо ненавиділи Сталіна, бо знали, що той голод був його жахливим планом.
Для мене сьогоднішній день – день пам'яті моєї бабусі, її братів і сестер. День, коли ми згадуємо історію наших сімей, історію України, аби так само розказати її нашим дітям.
Сьогодні ввечері я запалю свічку пам'яті. За всіма невинно убієнними...
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
