Земельне ''поле чудес''

Уже з наступного року влада хоче "пустити з молотка" українську сільськогосподарську землю. Більше того, вона прописала це в умовах Меморандуму із МВФ. Кому, як і за скільки? – поки що це питання з багатьма невідомими.

Долю ринку має визначити народ

Відкриття земельного ринку зараз, в умовах війни, тотальної бідності населення та високого рівня корупції, нагадує "поле чудес" з казки "Золотий ключик", коли Буратіно вирішив "посіяти" монетки за порадою Кота Базиліо і лисиці Аліси у надії помножити свої гроші, а в результаті лишився ні з чим. Його просто обікрали.

Аби так само не сталось із народом України, якому згідно Конституції, належить українська земля, ВО "Батьківщина" підтримала народну ініціативу з проведення Всеукраїнського референдуму щодо продовження існуючої заборони на продаж земель сільгосппризначення і передала в ЦВК відповідну заяву.



Якщо народ проголосує на референдумі "за" заборону продажу, це абсолютно не значить, що люди не зможуть продати свої паї та реалізувати своє право власності на землю. Зможуть!

Але лише через механізм викупу у громадян землі за справедливою ціною через державний банк чи агентство, як це роблять Канада, Ізраїль, Німеччина, Франція тощо (законопроект N5476, автор – Юлія Тимошенко).

Це дозволить нашій державі стати потужним гравцем на ринку землі і заробляти на довгостроковій оренді, виявляти ефективних власників. А головне – консолідувати землі, а не "розбазарити" їх.



Адже для України земля – це як нафта для Саудівської Аравії. Це питання продовольчої безпеки та національного багатства. Це годувальниця і наш стратегічний і безцінний ресурс, який більше ніде не виробляється. Більше того, це один із головних козирів України у геополітиці. Адже світ потребує збільшення виробництва продовольства. А тому втратити землю через відкриття ринку – це все одно, що втратити державу.

"Дика" приватизація-2

У сьогоднішніх умовах вільний обіг с/г земель – це помилкове рішення. Повне відкриття ринку і безсистемний продаж гектарів зараз, з одного боку, стане клондайком для кількох олігархічних сімей, великого бізнесу, а з іншого, повним розчаруванням для нації і українців-власників паїв. Бо це майже та сама "дика" приватизація 90-их. Але з гіршими наслідками для країни!

Тотальний продаж землі не лише не збагатить українців, а й позбавить перспектив розвитку Україну та наступні покоління. Її банально скуплять за 500-1000 доларів за гектар (при ціні у світі – 7-70 тисяч доларів), різного роду фонди (private equity funds або vulture funds), компанії з Саудівської Аравії, Японії, Китаю, Індії, Лівії, Кореї, Єгипту, транснаціональні компанії, або компанії, афільовані з ними, олігархи, громадяни з подвійним громадянством, а також підставні особи. Вони добре розуміють, що іншого шансу, ніж зараз, придбати безцінний ресурс з великим дисконтом в умовах війни – не буде.



Тим більше такої землі! В Україні – 25% (!) світового запасу чорноземів. Хтось купуватиме для продажу, хтось для здачі в оренду, а хтось і для виробництва агропродукції та експорту за кордон... Щоправда, сировини, а не готової продукції, як це вже роблять більшість агрохолдингів, які вже сьогодні обробляють шосту частину земель в Україні і внаслідок діяльності яких, з мапи України щороку зникає близько 30 сіл. Крім того, погіршується якість ґрунтів та стан екології.



До речі, Бразилія наразі "лікується" від тих самих хвороб, породжених "латифундіями". Націоналізує, або викуповує землю, і на порожньому місці створює села, поселення по 300 сімей, фермерські господарства. Лише за 5 років (з 1995 по 2000 рр.) вона націоналізувала та викупила 15 млн га і створила з нуля 285 тисяч фермерських господарств. Як то кажуть, від чого пішла країна – до того й повернулась. І на це держава виділяє шалені кошти. Лише на створення фермерських кооперативів щороку йде близько мільярда доларів.



Україна має виправляти раніше допущені помилки, а не ускладнювати можливість їх вирішення. А тому має не лише провести земельний референдум і на ньому народним голосуванням визначити долю землі, а й закрити всі наявні прогалини у цій сфері (заповнити кадастр, провести інвентаризацію і розмежування державних, комунальних та приватних с/г земель тощо). Бо коли тисячі гектарів у тіні, владі, міжнародним корпораціям, рейдерам легко "каламутити" воду і заробляти втиху на землі, вижимаючи з неї всі соки. А також треба подбати про розвиток мережі сімейних ферм, що займатимуться вирощуванням, переробкою і збутом виробленої продукції, дбатимуть про сільські території та даватимуть роботу собі, своїм сім'ям та односельчанам.