Чи справді "Наша Україна" – єдина патріотична сила в Україні?
На з'їзді "Нашої України" минулого вікенду Президент сказав, що вона є єдиною патріотичною силою в Україні. Ющенко додав, що "Наша Україна" є єдиною політичною силою, що цілеспрямовано працює на формулювання національних пріоритетів.
А як щодо пропрезидентської партії "Єдиний центр"? Президент не вважає її патріотичною силою? Якщо це справді так, то чому він тримає на посаді глави секретаріату не-патріота, який має тісні зв'язки із "Єдиним центром"?
А що ж тоді з іншими 8 партіями, що входять до блоку "Наша Україна" – "Народна самооборона"? Чи вони є непатріотичними? А якщо так, то чому "Наша Україна" погодилася сформувати блок із партіями, які нібито не мають необхідних патріотичних якостей?
Що ж тоді з іншими помаранчевими силами, що більше не погоджуються із Президентом? Вони також є непатріотичними?
Зрештою, а як же українські виборці? Чи лише ті з них, хто підтримують "Нашу Україну", є "патріотами"?
Якщо прийняти президентську логіку, то в такому разі кількість "справжніх патріотів" в Україні є відносно невеликою, оскільки "Нашу Україну" підтримують близько 2% українців. Як може держава лишатися незалежною, якщо вона тримається на такій невеликій групі "патріотів"?
Чи справді дві найбільш популярні українські політичні сили (Партія регіонів та Блок Юлії Тимошенко) не є патріотичними? Тоді чому "Наша Україна" утворила коаліцію з БЮТ, а Юрій Єхануров, будучи головою "Нашою України", вів переговори про створення коаліції з Партією регіонів?
Заява про те, що лише одна із більше ста українських політичних партій є патріотичною, явно нераціональна та логічно оманлива. У кожній країні існує багато форм патріотизму та націоналізму, що проявляють себе через різні ідеології правого, лівого та центристського спрямування. Коли політичний лідер намагається монополізувати патріотизм, це є ознакою його манії величі, а у випадку України – зростання оманливого месіанства. Українці більше не вірять у месій.
Більш прийнятним для Президента та "Нашої України" має стати припинення пошуків зовнішніх ворогів, на яких можна покласти вину за всі їхні та загальноукраїнські невдачі. Українська політика потребує політиків, що нарешті зможуть прийняти відповідальність за власні вчинки та матимуть інтелектуальну потенцію виявити причини, чому українські виборці відвертаються від них. Спроби монополізувати патріотизм і звинувачувати у всьому зовнішніх ворогів є ознакою політичної незрілості – не більше, не менше.