Сім головних відмінностей між зовнішніми політиками Юлії Тимошенко та Віктора Януковича
Віктор Янукович та Юлія Тимошенко зустрінуться 7 лютого у другому турі п'ятих президентських виборів в Україні. У цій статті обговорюються твердження, що, начебто, між Тимошенко та Януковичем насправді немає жодної різниці. Але у сферах зарубіжної політики та політики щодо внутрішньої безпеки цих кандидатів є сім відмінностей.
Насамперед, щодо Чорноморського Флоту, який базується у Севастополі. Виборча програма Януковича наголошує на підтримці українського нейтралітету та виступає проти членства України у військових блоках. Водночас, Янукович за будь-якої оказії стверджує про свою готовність обговорювати продовження базування Чорноморського флоту (ЧМФ) у Севастополі після 2017 року, коли 20-річний термін домовленостей закінчиться.
Чи є це протиріччям? Звичайно, але у цьому немає і нічого нового, як покажуть наступні пункти. Тимошенко ж ніколи не підтримувала продовження терміну базування ЧМФ.
По-друге, взаємостосунки з Росією, які обоє кандидатів прагнуть покращити, але зовсім по-різному. Янукович неодноразово стверджував, що він підтримує пропозиції Росії щодо нової архітектури європейської безпеки, і це "повіяло холодом" на НАТО. Тимошенко ніколи не згадувала про пропозиції Росії, не кажучи вже про їх схвалення.
Янукович підтримав образливо-критичний лист президента Дмитрія Медвєдєва президенту Віктору Ющенку, надісланий у серпні 2009 року. Тимошенко, як і Ющенко, розкритикувала лист Медвєдєва.
Партія регіонів, яку очолює Янукович, має довготерміновий договір про співпрацю із партією "Єдина Росія", чого ніколи не мала партія "Батьківщина" Юлії Тимошенко. Партія регіонів також підтримала Єдиний економічний простір та Митний союз СНД, про що Тимошенко також ніколи не згадувала. Жодна країна не може бути у двох митних союзах (у ЄЕП СНД та у Зони вільної торгівлі з ЄС), але з Партією регіонів такі суперечності трапляються дуже часто.
По-третє, Янукович та Партія регіонів мають фінансову вигоду та підтримують газових посередників таких як РосУкрЕнерго (РУЕ), і газове лобі взяло верх у партії впродовж 2006-2008 років. Тимошенко ж впродовж останніх 10 років займалася очищенням енергетичної галузі, і вона є єдиним представником української еліти, кого кинули до в'язниці за боротьбу з газовою корупцією (у лютому 2001 року).
2009 рік став першим роком, впродовж якого в Україні не було газових посередників, оскільки переговори про угоду проводилися урядом Тимошенко. Перемога Януковича поверне РУЕ та, як наслідок, величезну корупцію в українській політиці.
Янукович потужно підтримує газовий консорціум з Росією, щоб отримувати газові субсидії (Українська правда, 19 січня). Тимошенко ніколи не зробить подібного.
По-четверте, питання про НАТО. Янукович завжди займав жорстку позицію щодо членства у НАТО, виступаючи проти будь-якого плану дій щодо членства (ПДЧ). Президент Леонід Кучма та прем'єр-міністр Віктор Янукович зверталися із запитом щодо ПДЧ під час саммітів НАТО у Празі та Стамбулі у 2002 та 2004 роках. Тимошенко підписала спільний лист з Ющенком та тогочасним парламентським спікером Арсенієм Яценюком у січні 2008 року, із проханням до НАТО надати Україні ПДЧ під час бухарестського самміту.
Два кримські союзники Партії регіонів – російські екстремістські партії блоку "За Януковича!" розпочали антиамериканські та анти-натівські протести, які заблокували (після десятиліття безперервної співпраці) спільні військові навчання з НАТО. Співробітництво України з НАТО в рамках програми "Партнерство заради миру" може бути повернуте до такого рівня, який був за епохи Кучми лише за умов, що оберуть Тимошенко.
По-п'яте, Янукович прагне "простимулювати" свої про-європейські повноваження ("Українська правда", 19 січня), але виникають сильні підозри, що його риторика – пустопорожня, як це було й за Кучми. Партія регіонів не проявила себе як про-європейська політична сила, припинивши, наприклад, повертатися до фальсифікацій виборів п'ять років тому. Янукович продовжує стверджувати, що порушень та фальсифікацій не було, і що він був легітимно обраний у листопаді 2004 року.
Партія регіонів має лише угоду про співпрацю з "Єдиною Росією", і більше ні з якою політичною групою в Європейському парламенті. Партія "Батьківщина", яку Юлія Тимошенко очолює вже 11 рік, є найбільш активною українською партією в Європейському парламенті.
Правоцентристська Європейська народна партія, до складу якої входить "Батьківщина", прийняла звернення на підтримку Тимошенко, закликаючи всі "українські демократичні сили" підтримати її у другому турі (http://vybory.tymoshenko.ua, 18 січня).
Зрештою, що є важливим – це те, хто з цих двох кандидатів буде по-новому налагоджувати взаємостосунки з ЄС та НАТО після трьох років "втоми" від України? Краще, щоб це була Тимошенко ніж Янукович, щодо якого в Брюсселі є давні підозри, що він представник старого режиму.
По-шосте – це відносини з міжнародними організаціями. Уряд Тимошенко відіграв важливу роль у забезпеченні завершення Україною її вступу до СОТ у 2008 році. Перебуваючи в опозиції впродовж 2005-2006 років, Партія регіонів приєдналася до комуністів під час голосування проти законопроектів, необхідних для вступу до СОТ.
Членство у СОТ є важливим етапом для підписання Україною договору про Зону вільної торгівлі з ЄС у 2010 чи 2011 році. Українські олігархи розглядають Зону вільної торгівлі та безвізовий режим у позитивному світлі як відкриття доступу до найбільшого ринку та торгівельних площ у світі, а не лякаються значної кількості вимог відповідно до Копенгагенських критеріїв, які повинна буде виконати Україна. Янукович же не може вирішити, в якому митному союзі від хоче бути – у ЄЕП СНП чи у Зоні вільної торгівлі ЄС.
З початку світової фінансової кризи уряд Тимошенко підтвердив свою спрямованість на співпрацю з МВФ, коли домовився про кредитний договір на 16, 4 мільярди доларів. У грудні четвертий транш кредиту було відкладено через ініційований Партією регіонів популістський законопроект щодо підвищення соціальних виплат, який зірвав бюджетні параметри, узгоджені з МВФ.
І насамкінець, Грузія. Партія регіонів підтримала сепаратизм у кримському та українському парламентах (в одному ряду з терористичною організацією ХАМАЗ, Нікарагуа та Росією), в той час як Блок Юлії Тимошенко (БЮТ) підтримав територіальну цілісність Грузії. Під час виборів 2010 року Партія регіонів підняла "бучу" через появу 2011 грузинських спостерігачів, яких у російському стилі назвали протимошенківською воєнізованою силою, яка прагне побороти здобутки демократичних революцій 2000-2004 років ("Українська правда", 18 та 19 січня).
Ці сім пунктів демонструють всю глибину відмінностей у сфері зовнішньої політики та політики внутрішньої безпеки між двома кандидатами. Ющенко та Тимошенко – обоє з помаранчевого табору, і між ними єдина різниця у тому, що їх підходи до цих семи вищеназваних пунктів відображають відмінності, які зазвичай зустрічаються між Західною та Центральною Україною. Другий висновок полягає у тому, що Кучма – при всіх його вадах та недоліках – був менш проросійським, ніж Янукович.
