Україна не для людей. Україна – для олігархів
Обрання Януковича дорівнює заволодінню України олігархами
Обрання Віктора Януковича покликане закріпити панування олігархів на Україні. Це є наслідком двох факторів, які дозволили скластися саме такому стану справ.
Насамперед, за часи свого президентства Віктор Ющенко провалив впровадження будь-якої політики, спрямованої на відокремленні бізнесу від політичного життя. Гасло Помаранчевої революції "Бандитам – тюрми!" ніколи не було впроваджено, як і не було альтернативної політики щодо амністії тієї незаконної діяльності, яку здійснювали бізнесмени та олігархи впродовж 1990-тих під час переходу до ринкової економіки.
Це все вимостило третій можливий шлях – до заволодіння Україною за президента Януковича її ж oлігархами.
По-друге, президент Ющенко впродовж виборчої кампанії чітко підтримував Януковича і опосередковано проклав шлях олігархам до захоплення України у випадку його обрання. Починаючи з 2008 року президент Ющенко та керівник його секретаріату Віктор Балога (який був на цій посаді до травня 2009 року) щоденно здійснювали нападки на прем'єр-міністра Юлію Тимошенко та видали рекордну кількість вето щодо її політики.
Як пише Андрес Ослунд: "Він ніколи не давав Тимошенко можливості керувати, і він домігся того, що уряд опинився у повному тупику. З квітня (2008 року) він ветував майже всі законодавчі акти та рішення, які виходили від Тимошенко" ("Як Україна стала ринковою економікою та демократією". – Вашингтон, Інститут міжнародної економіки Петерсона, 2009. – сс... 222-223).
За президента Ющенка українські олігархи процвітали, почувалися захищено і суттєво збільшили більшість своїх активів. Уряд Юрія Єханурова впродовж 2005-2006 років мав теплі взаємини з "національною буржуазією", як називав олігархів прем'єр-міністр, і це був єдиний з чотирьох урядів, які працювали за президентства Ющенка, коли Ющенко мав з прем'єр-міністром гарні стосунки.
Впродовж 1990-тих, коли олігархи накопичували свої статки, Єхануров був головою Фонду держмайна. Тому й не дивно, що він підтримує з олігархами тісні взаємостосунки.
Тісні взаємини, які виникли між президентом та непрозорим газовим посередником РосУкрЕнерго були засновані завдяки газовому договору від січня 2006 року, який уклав прем'єр-міністр Єхануров. Також тісні взаємостосунки склалися між керівником президентського секретаріату Балогою та Партією регіонів, які можна побачити з того, що під час виборів 2010 року Балога виступав у якості організатора кампанії Януковича на Закарпатті, де використовувався адміністративний ресурс з метою забезпечити Віктору Януковичу у області перше місце під час першого туру. І це єдина область Західної України, де він переміг.
Тісні взаємини між президентом та олігархами також проявилися у фінансуванні виборчих кампаній "Нашої України" у 2006 та 2007 роках, яке надавалося найменш трансформованим українським олігархом Ігорем Коломойським. Його депутати з фракції "Нашої України – Народної самооборони" були першими, щоб заявити про свою готовність підтримати нову широку коаліцію з Партією регіонів, яка буде підтримувати президента Януковича.
"Українська правда" (від 9 січня) проаналізувала зустріч п'яти провідних олігархів на французькому гірськолижному курорті, де обговорювалося питання про те, кого підтримувати під час українських виборів 2010 року. І їх рішення було про підтримку Януковича. До цього долучилися всі олігархи топ-рівня в економіці України – Коломойський, Дмитро Фірташ, Костянтин Григоришин (головне фінансове джерело Комуністичної партії) та інші – всі, хто побоюються перемоги Тимошенко на виборах.
Ці та інші олігархи надавали фінансові, медійні та адміністративні ресурси для виборчої кампанії Януковича. Вони також надали можливість впливати на підконтрольних їм депутатів у парламентських фракціях, щоб переключити своїх "васалів" на нову проянуковичеву коаліцію.
Головним фінансовим джерелом виборчої кампанії Віктора Януковича був Ринат Ахметов. Це кинуло виклик аргументам окремих західних аналітиків, які у багатьох випадках впродовж останніх п'яти років стверджували, що Ахметов та "прагматичне" бізнесове крило Партії регіонів будуть відходити від популізму, анти-помаранчевого Януковича, який завжди був ідеологічно ближчим до виборців колишньої комуністичної партії, що перемістилися до Партії регіонів.
Ахметов вперше пройшов до парламенту у 2006 році з Партією регіонів, оскільки це давало йому імунітет від судового переслідування (за часів Кучми імунітет йому не був потрібен). Ахметов ніколи не витрачає час на парламент, і востаннє його там бачили 30 місяців тому ("Українська правда", 8 лютого).
Єдиним українським олігархом, який під час виборчої кампанії залишався певною мірою нейтральними був Віктор Пінчук, і це знаходило віддзеркалення у більшій свободі, наданій прем'єр-міністру Тимошенко на трьох телеканалах, якими він володіє (ICTV, СТВ, "Новий канал") у порівнянні з телеканалом "Інтер". Пінчук пішов далі, ніж будь-хто із олігархів, перетворивши себе у пост-олігархічного бізнесмена та мецената.
Під час виборчої кампанії Пінчук спочатку підтримував Арсенія Яценюка, а потім переключився на Сергія Тігіпка, близького колегу з Дніпропетровська... "Але Пінчук серцем і душею тим не менше – з Януковичем", – написав Сергій Лещенко на "Українській правді" (від 12 лютого).
У ніч виборів 7 лютого українські олігархи прийшли до готелю "ІнтерКонтиненталь", яким володіє Ахметов, щоб віддати данину пошани своєму новому "хрещеному батькові" – Януковичу. Окрім олігархів також прийшли багато хто зі старої гвардії часів президентства Кучми, щоб продемонструвати свою підтримку. Як пише Ніколаєнко: "У гості до штабу потенційного переможця (Януковича) завітали зовсім одіозні персонажі: колишній депутат Партії регіонів Олег Калашников, відлучений з партії за побиття журналістів, і колишній міністр транспорту Микола Рудьковський, якого було притягнуто до суду за зловживання службовим становищем зі часів уряду Януковича 2006-2007 років". (дивись аналіз Тетяна Ніколаєнко та фото на "Українській правді" 8 лютого).
Такі "одіозні особистості" включали і Сергія Ківалова (дискредитованого голову Центральної виборчої комісії під час виборів 2004 року через фальсифікації, та якого президент Ющенко удостоїв державної нагороди), дискредитований колишній генеральний прокурор Святослав Піскун (який був "гарантом" обіцянки імунітету, даної президенту Леоніду Кучмі у грудні 2004 року під час круглих столів), колишній генеральний прокурор Геннадій Васильєв та телеведучий Вячеслав Піховшик.
Президент Янукович підтримує ідею створення газового консорціуму з Росією, яку вперше ініціювали у часи, коли Янукович був прем'єр-міністром у 2002 році. Як пише Володимир Сокор у "Eurasia Daily Monitor" (від 12 лютого): "Після перемоги Януковича, співвласник РосУкрЕнерго та бенефіціар Центрогазу Дмитро Фірташ також претендує на частку – гіпотетично на 9% – української газотранспортної системи у випадку її розподілу. Фірташ є одним із головних фінансових спонсорів януковичевої Партії регіонів". "При обранні Януковича Фірташ, напевне, насмілиться вимагати компенсацію у формі володіння акціями транзитної системи країни".
Юрія Бойка часто називають "хрещеним батьком" утвореного у 2004 році РосУкрЕнерго. Бойко був арештований у липні 2005 року Службою безпеки, яку тоді очолював Олександр Турчинов, за зловживання службовим становищем у період, коли впродовж 2003-2004 років Бойко очолював Нафтогаз України. Але втрутився у справу президент Ющенко і наказав припинити проведення будь-яких кримінальних розслідувань.
Обрання Януковича збудило апетити олігархів
Інавгурація Віктора Януковича у якості президента 25 лютого – це мрія українських олігархів, яка здійснилася. Адже, будучи кандидатом, Янукович закликав українських виборців до "припинення помаранчевого кошмару".
Як пише "Financial Times" (від 15 лютого), перша десятка українських олігархів, які домінують у металургії та хімічній промисловості, поставили на підтримку сильного президента, який може захистити їх інтереси.
Одним із олігархів, який зазнав утисків з боку прем'єр-міністра Тимошенко – є Дмиро Фірташ, український власник 45% непрозорого газового посередника РосУкрЕнерго. "Financial Times" (від 15 лютого) зазначає: "Фірташ за перемоги Януковича сподівається отримати впливовість".
РосУкрЕнерго було викинуте із газових відносин України з Росією у 2009 році відповідно до угоди про газопостачання, укладеної урядом Тимошенко, і, таким чином, було усунуте найбільше джерело корупції української політичної системи.
"Помаранчевий кошмар" – як два уряди Тимошенко описував лідер опозиції та кандидат Янукович – не допустив до тотального захоплення олігархами української економіки, а отже – і політичної системи. Український соціолог Віктор Небоженко розповів у "Політичній думці" (від 16 лютого), що обрання Януковича означає утворення "олігархічної диктатури".
"За допомогою олігархів президент Ющенко унеможливив перемогу Юлії Тимошенко на президентських виборах", – сказав Небоженко. Ющенко "зрадив" інтересам України, коли він "спрямував увесь механізм президентства на підтримку кандидата від олігархів", тобто, Януковича. Це призведе до "травматичного та руйнівного періоду правління країною як олігархічною республікою" ("Політична думка", 16 лютого).
Янукович вже на наступний день після виборів проявив себе як "маріонетка" олігархів. Як сказав колишній депутат Партії регіонів Тарас Чорновіл, Янукович був би доречним лише як "людина номер два", оскільки він не має незалежної політичної волі. З другого боку, Тимошенко не може бути "керованою", і через це вона була "загрозою для олігархів", наголошує соціолог Небоженко.
Обрання Януковича відкриває перед українськими олігархами можливості взяти під контроль ті галузі економіки, захопленню яких намагалася перешкоджати прем'єр-міністр Тимошенко. Будь-хто із трьох кандидатів, запропонований президентом Януковичем на посаду прем'єр-міністра нової коаліції – буде союзником олігархів.
Виборчу кампанію Арсенія Яценюка фінансував Віктор Пінчук, але спочатку він мав також сприятливий режим на телеканалі "Інтер", що належить Фірташу. Той запропонував свою підтримку кампанії Яценюка, яка навесні 2009 року розцінювалася Фірташем як найкращий спосіб підірвати кандидатство Тимошенко. Основним виборчим спонсором Яценюка став олігарх Леонід Юрушев, який є бізнес-партнером головного спонсора партії регіонів Рената Ахметова у сфері власності та будівельних проектів.
Сергій Тігіпко є повноправним олігархом. Він має тісні ділові взаємовідносини із найбільш нетрансформованим українським олігархом Ігорем Коломойським, який погрожував піти у вигнання у випадку обрання Юлії Тимошенко (дивись його інтерв'ю на "Українській правді" від 28 березня 2008 року). Коломойський фінансував виборчі кампанії "Нашої України" у 2006 та 2007 роках.
Третій кандидат – один із лідерів Партії регіонів депутат Микола Азаров потребує додаткового невеличкого вступу. За часів Леоніда Кучми він був керівником Державної податкової адміністрації та використовував її як каральний орган для боротьби з опозицією. Азаров, як і донецький губернатор Янукович виглядав як підйом донецького олігархічного клану.
Фінансові інвестиції Ахметова у кандидата Януковича мали на меті відновити роботу закритих корупційних бізнес-проектів, особливо спільного нафтового проекту щодо розробки шельфу Чорного моря "Vanco", який зараз знаходиться на розгляді у Стокгольмському арбітражному суді. Бізнес-партнер Ахметова по "Vanco" – це інший депутат від Партії регіонів Василь Хмельницький, який також є спонсором блоку Володимира Литвина. Тиск пана Хмельницького на спікера парламенту Литвина змушує того коливатися між двома позиціями – підтримкою існуючої коаліції чи запланованої президентом Януковичем нової коаліції.
За останні роки Пінчук покращив свої взаємостосунки з прем'єр-міністром Юлією Тимошенко у порівнянні із тим напруженням, яке спостерігалося у 2005 році, коли він намагався захистити свою інсайдерську приватизацію Нікопольського заводу.
Пінчук намагався розблокувати плани будівництва заводу Дніпросталь та збільшити квоту труб для газопроводів, які він міг би експортувати у Росію. Додатковим чинником, чого він домагається від нової влади – це закриття розслідування справи про вбивство Георгія Гонгадзе, щоб його тесть Леонід Кучма мав спокійну і тиху пенсію.
Колишній президент Ющенко ніколи не виконував свої обіцянки перед Помаранчевою революцією чи Парламентською асамблеєю Ради Європи від лютого 2005 року, які тоді були дня нього "справою честі" – завершити розслідування цього вбивства.
Коломойський прагне до відновлення переговорів щодо приватизації Одеського припортового заводу, аукціон щодо якого було закрито урядом Тимошенко без жодного покупця-переможця. Коломойський також сподівається на політику "невтручання" з боку інших олігархів у його контролювання державного підприємства "Укрнафта", де він контролює дирекцію.
Дирекцію "Укрнафти" було обрано до парламенту у складі блоку "Наша Україна – Народна самооборона" у 2007 році у обмін на фінансування виборчої кампанії з боку Коломойського. Ці депутати НУНСу були першими, хто заявив про свою готовність та бажання перейти до нової широкої коаліції.
Останні амбіції Коломойського – це взяти під контроль Кременчуцький НПЗ. Ті, хто мав справи із цим олігархом, можуть перевірити, що його амбіції ніколи не відрізнялися скромністю.
Російський олігарх Костянтин Григоришин – головне фінансове джерело Комуністичної партії України, прагне отримати вигідний статус при приватизації заводу "Турбоатом", де він вже є міноритарним акціонером. Плани Григоришина також простягаються до того, щоб взяти під контроль заводи "Зоря-машпроект" та "Електроважмаш".
Григоришин намагається отримати величезні державні субсидії для "Укррічфлоту", де він має бізнесові інтереси з Романом Фурсіним, українським партнером Фірташа, які володіють 50% РосУкрЕнерго.
Фірташ найбільше постраждав від уряду Тимошенко, і він вимагає компенсації за 11 мільярдів кубометрів газу, конфіскованого спільно Нафтогазом та Газпромом. Він лобіює акціонування газового консорціуму з Росією, який запропонував президент Янукович, і щодо чого кандидат Тимошенко є у опозиції. Інші бізнес-інтереси Фірташа стосуються Рівнеазоту, Кримського "Титану" та банку "Надра", який знаходиться під тимчасовим управлінням уряду.
Обрання Януковича відкриє ці бізнесові цілі для українських олігархів і буде провісником захоплення ними української економіки – тими, хто сповільнював та корумпував перехід України до ринкової економіки у 1990-тих. П'ять років президентства Януковича можуть перетворити Україну в країну латиноамериканського типу із надзвичайно багатою елітою та зубожілим населенням, та з фіговим листком виборчої демократії.
Не дивно, що стара гвардія святкує обрання Януковича. Як сказав колишній президент Kучми: "Тепер все змінилося. Я задоволений тим, що все повертається у норму" ("Corriere Della Sera", 8 лютого).
