СБУ як загрозу демократії в Україні

Служба безпеки України (СБУ) є прямим спадкоємцем радянського Комітету державної безпеки (КДБ). Її персонал нібито було піддано атестації в першій половині 1990-х років для того, щоб усунути з нього офіцерів, які не могли служити водночас незалежній Україні та її демократичному розвитку (на противагу Радянському Союзу і тоталітаризму).

Проблема полягає в тому, що ця чистка не була прозорою і, як засвідчили два десятиліття незалежності України, глибокою. У другій половині 1990-х років СБУ на чолі з Леонідом Деркачем була звинувачена колишнім генералом КДБ та першим чільником СБУ Євгеном Марчуком у контрабанді зброї до зон військових конфліктів, таких як Сьєра-Леоне.





Офіцер СБУ та президентський охоронець Микола Мельниченко незаконно записував на плівку розмови в офісі тодішнього Президента Леоніда Кучми протягом 1999-2000 років через серйозні зловживання з боку президента. Його касети, на яких було записано, як президент віддає наказ викрасти та побити журналіста Георгія Гонгадзе, були опубліковані в парламенті та призвели до кризи "кучмагейту". Гонгадзе був знайдений обезголовленим через два місяці після його викрадення.

Особи, винні в незаконному експорті зброї і тих, хто був пійманий на плівку Мельниченка проведенні незаконних дій, ніколи не були притягнуті до кримінальної відповідальності.

Переважання радянської культури серед можновладців, зокрема президента, які вбачають у державі джерело зловживання та задоволення власних інтересів, продовжується і зараз. Те саме стосується й зловживання СБУ та іншими державними інститутами.

Радянська культура проявляється також і в тому, як президент сприймає роль СБУ, що залишалася під президентським контролем за конституційними редакціями 1996 і 2006 років.

Українські президенти традиційно вважали СБУ не інститутом, який покликаний служити державі, а своєю власною силовою структурою. Зловживання СБУ за умови, що опозицію не сприймають як легітимну політичну силу, неодмінно веде до використання цього інституту для контролю, протидії та розколу всіх опозиційних сил.

Новина про скандал навколо візиту офіцера СБУ до Католицького університету у Львові швидко стала відомою в Європі і призвела до взаємних звинувачень заступника голови президентського секретаріату Ганни Герман і голови СБУ Валерія Хорошковського. Звісно, втручання СБУ в академічну та політичну сфери життя почалося не з обрання Віктора Януковича президентом – проте воно значно посилилося з того часу і стало ще одним сигналом повернення до напівавторитарного режиму.



Зловживання СБУ безсумнівно буде продовжувати зростати за керівництва Хорошковського. Призначення його заступником голови СБУ в січні 2009 року колишнім Президентом Віктором Ющенком було піддано критиці з боку Анатолія Гриценка, голови парламентського комітету з питань національної безпеки та оборони, внаслідок очевидного конфлікту інтересів. Хорошковський є мільярдерoм олігархом та медіа-магнатом, що відіслав спеціальні підрозділи СБУ в рейдерську атаку на "Нафтогаз", спрямовану проти уряду Юлії Тимошенко, втручався у розподіл ліцензій ЗМІ, а зараз почав відкрито використовувати СБУ для політичного нагляду.

Хорошковський був призначений головою СБУ Президентом Януковичем як член групи посадовців, лояльних до газового лобі. Газове лобі, у свою чергу, контролює найбільш популярний український телеканал "Інтер", генеральним директором якого є дружина Хорошковського Олена. Сам Хорошковський "відповідає за контакти зі власниками інших ЗМІ заради забезпечення схвального відображення діяльності нової влади", – написала "Kyiv Post".

Звіт щодо візиту представника СБУ до Українського католицького університету не є свідченням початку нової ери діяльності цієї структури "у стилі" КДБ (такої як політичний нагляд), адже подібні методи існували за часів трьох попередніх президентів. Візит СБУ слід поставити в один ряд з іншими заходами цього органу, спрямованими проти опозиції, такими як виклики опозиційних лідерів до СБУ та прокуратури, тиск на бізнесменів заради запобіганню фінансування ними опозиції, а також створення перешкод для приїзду студентів та активістів на мітинги в Києві. СБУ, зокрема, поставив вимогу перед опозицією надати списки їх учасників, а студентів попереджували не брати участь у таких заходах.

Жоден український президент, у тому числі Віктор Ющенко, не намагався встановити демократичний (громадський) контроль за діяльністю СБУ. Існують свідчення на користь того, що Ющенко продовжував використовувати СБУ для нагляду не лише за опозиційною Партією регіонів, а й за деякими силами всередині власного "помаранчевого" табору, в тому числі за Тимошенко та БЮТ.

Члени президентського секретаріату отримували звіти щодо політичного нагляду СБУ за українцями та іноземцями (в тому числі за мною). Це є продовженням практики контролю над різноманітними формами комунікації населення, застосовуваного КДБ (мої електронні листи читалися, а меморандум, який я написав в Україні та відправив до посольства США, був опублікований в інтернеті).

Як пише Сергій Лещенко (УП, 5 червня), сам факт Президента Янукович знав, що журналісти в ході кампанії Стоп цензурi будут присутній на "100 днів" прес-конференції, показує, що СБУ продовжує слухати політиків, громадянського суспільства і журналістів – так само, як робив КДБ в СРСР: "Оскільки задум ініціаторів руху "Стоп цензурі!" тримався у секреті та був відомий кільком особам, то поінформованість Банкової змусила учасників руху замислитися про прослуховування телефонних розмов".

СБУ, так само як і всі державні інститути, є осередком політичної корупції, і тому звіти, які вона готувала, були неодмінно викривленими. Один із таких звітів, у якому йшлося про причетність Тимошенко до отруєння Ющенка у вересні 2004 року, можливо, став головним фактором у його надмірній неприязні до неї, що продовжується й зараз.

Віктор Балога почав працювати на Партію регіонів у 2007 році з метою знищення єдності між Ющенком і Тимошенко. Заходи щодо поширення неправдивої інформації, здійснювані СБУ під диктовку Балоги, точно підпадали під визначення "дезінформації" з колишнього посібника КДБ. Як написав Андерс Аслунд у своїй книзі "Як Україна стала ринковою економікою та демократією" (Вашингтон: 2009, с. 217), Балога "не був носієм жодної ідеології" та очистив секретаріат "від усіх лібералів та "помаранчевих" революціонерів".

Одна з найголовніших проблем, що постала перед українським суспільством, полягає в тому, що СБУ є громіздкою та неконтрольованою організацією. СБУ, що поєднує здійснення внутрішніх та зовнішніх функцій, налічує понад 30 тис. офіцерів, що набагато більше, ніж сумарні 6 тис. працівників британських МІ5 та МІ6.

Зважаючи на те, що Великобританія є ядерною державою з серйозними міжнародними зобов'язаннями, очолює Співдружність націй та має величезні традиції ведення потужної зовнішньої політики, незрозуміло, чому Україна з ВВП у багато разів меншим, ніж ВВП Великобританії, повинна мати в п'ять разів об'ємнішу розвідувальну службу. Тим більше, що Великобританія змушена боротись із загрозами з боку ірландських та ісламських терористів, у той час як Україна ніколи не стикалася з подібними проблемами.

Єдиним поясненням такої великої кількості співробітників СБУ є те, що вона є пережитком радянського КДБ. СБУ здійснює подібні до КДБ функції, такі як політичний нагляд за громадянським суспільством, що є нонсенсом у демократичних державах.

Роздутість СБУ є тим більше незрозумілою, зважаючи на неефективність її роботи. Протягом останніх двох декад Україна стала місцем наймасштабнішого грабунку державної власності в історії – можливо, лише після Росії. У той же час в СБУ не була заведена жодна справа, яка була б згодом передана в генеральну прокуратуру, що стосувалася хоча б одного українського посадовця від правлячої еліти країни. Тільки члени еліти в Україні, що пройшли у в'язницю, зробили це в США та Німеччині – але не в Україні.

Під час епохи Ющенка була змарнована нагода демократизувати СБУ та перетворити її з нео-КДБ на розвідувальну структуру західного взірця. Валентин Наливайченко лише почав цей процес, який має бути продовжений після повернення демократичних сил до влади.