Україно культуро облік аморалє
Кому популярний Гоголь дає трохи своєї слави, публічно розмірковують про його відносин з країнами, що вважав батьківщинами, дискутують на теми його творів і особистого життя – так вже повелося: якщо ти ювіляр, то пошматують тебе залюбки на марки, на картини а-ля Воргол, на блискучу монетку с барельєфом, на декілька спектаклів розтягнуть і пустять на багато слів пустих, але піднесено патріотичних.
Кому болить Гоголь – той його читає. Хтось просто знайомиться, хтось намагається відчути між рядків, чому нещасна, психічно і фізично хвора людина, суперталановита і суперодинока, тонка, вразлива, романтична і тому незрозуміла іншими під час суворого критичного реалізму, так і не змогла пояснити перш за все собі, що то таке патріотизм, де його батьківщина, бо більш за все мріяла, щоб їй дали спокою. Зачинити вікно, лежати обличчям до стіни, інколи відволікаючись на настирливих горе-докторів, які мучили його тіло. Бо його душі дістатися – зась. І через двісті років, з того – вічного – світу він дивиться на все, що відбувається коло його постаті і думає: чи це моя Україна? Чи це моя Росія? Чи це Я взагалі?
Мені завжди було шкода не тільки живих людей, які відзначають свій день народження, але й тих великих померлих, яких вшановують. Тому що красномовність політиків і "суспільних" людей від культури щодо видатної постаті співвітчизника тхне дикою нещирістю: про письменника (науковця, актора, будь-кого) згадують за календарем. Та що в тому дивного, коли й видатними частіше за все стають після смерті?
Що в тому дивного, коли до Гоголя звернулись українці, а читають його діти у книжках з зарубіжної літератури – бо писав російською?
Що в тому дивного, коли наші керівники культури, не в силах осмислити гоголівську велич, зменшили його до олійних картинок "своїх" митців, тобто тих, кого вони кругом просувають, тому що або родичі, або безпринципні псевдо художники?
Що в тому дивного, що президент змотався на свята у Миргород? Слава Богу, згадали про місто, от люди там радіють, як і в Полтаві: трохи підчепурилися, туристів побільшало, підрихтували будівлі "гоголівські" – грошенят підкинув Кабінет Міністрів. Музею, якій загинався, дали статус Національного. Круто. А що далі? Дах ремонтувати будуть щоб експонати на псувалися?
Що в тому дивного, що пані прем'єр подивилася в оперному "Ніч перед Різдвом"? Кажуть, Солосі, може, премія перепаде – дуже сподобалася акторка (чи героїня?) Юлії Володимирівні.
Що тут дивного, коли на всіх заходах (таких "блєдних" і нещасних, що й коментувати не хочеться, бо тоді ненависне слово "шароварщина" знову випливе на поверхню) "колокультурні" чиновники вже майже рік самі ходять "гоголем" – пихаті, з посоловілими очима, наче то їх вшановують за великий талант?
Що тут дивного, що ми не знаємо насправді, який він, Микола Гоголь?
Особлива подяка Миколі Томенку. Це він, єдина людина, яка не тішить себе думкою, що сучасна молодь знає того Гоголя в обличчя – і повісив 300 бігбордів. Він думає, що всі напередодні ювілею на ніч читають твори письменника, може в людей і книжок тих нема. І посадив акторів декламувати в ефірі Національного радіо, щоб на всю Україну, фрагменти гоголівських повістей. Мовою оригіналу.
Що тут дивного, коли кіно про Тараса Бульбу знімав Володимир Бортко? І що з того кіно вийшло гівно? По-перше, коли знімають політичний "заказняк", з того ніколи путнього ще нічого не виходило. Картина робилася під патронатом і за гроші телеканалу "Росія": цю кнопку українцям натискати не рекомендується, бо можна лишитися розуму – настільки брехлива інформація про нашу країну має там місце. Тому навіть Богдан Сільвестрович, якого я дуже шаную, не зміг додати "українськості" тій сумнівній кіноепопеї. Може, Д"артаньян заважав? Чи переписаний гоголівський месідж про євреїв? Чи гасла "за російське" Ступці було бридко говорити? І грати в сценах? Бо настільки убого поставлених, що звертаєшся час від часу до конверта – чи то правда Бортко режисер?
Все значно простіше: Росіїї заважав Гоголь. Тому замість режисера Володимира Хотиненка і сценарію Володарського прийшов Бортко, людина, яка вміє продавати і продаватись. І купив собі Гоголя. І переписав. Ніхто не каже – він талант. "Блондинка за углом", "Единожды солгав", "Афганский излом", "Идиот", "Собачье сердце", "Мастер и Маргарита" – можна критикувати. Але не можна сказати, що то поганий кінематограф, "Собачье сердце" – світовий шедевр! Я впевнена, що Бортко заплатили перш за все, щоб він, вихований Україною, студент Миколи Мащенка, зробив нашій країні отаке кіно, яке не тільки принижує гідність народу, але й з професійної точки зору навмисне невдале. Щоб потім сказали: блін, а что там снимать, ну кто такиє ети казаки, одни прєдатєли і убійці, і артісти іх – так, провінція...
А Бортко, якій переписав книжку, цинічно кліпає очима і каже: Ну какіє тут інтрігі! Я є украінец і творец. Творец рифмується з одним словом, яке не можна друкувати. Але тільки так і можна позначити і це кіно, та й зокрема все те, що відбувається останнім часом в нашій культурі. Скажіть, чому Росія знайшла гроші на картину в пику Україні, а ми – ні? Чому в них є Бортко, а в нас немає режисера, який би знав нашого Гоголя? Заплатіть кому-небудь з молодих, Бадоєву хоча б – він вам цукерку зробить – сучасну, стильну, по-гоголівські тонку, не шароварну!
Замість того, щоб розвивати культуру і думати, як її вписати в контекст світової, щоб на не показувати одні й ті ж червоні штани, комісія з моралі – чудовий "сучасний" орган, очолений Василем Костицьким, і до складу якого входить міністр культури, депутати, артисти – займається такими справами, що з одного боку смішно, а з іншого – страшно. Це вам не Хрущов, який був сповнений гніву на "абстракцистов і пидарасов" – все значно гірше. Е інформація, що якісь молодчики, прикриваючись мораллю, закривають рекламні агенції, які роблять продукцію для білизни, сайти, на яких друкується "не така" проза, примушують вибрати весь тирах книжок, де є ненормативна лексика (сучасні країни їх продають у поліетилені). Але роблять це спідтишка, цькуючи тільки тих, хто не відповість їм тією ж лексикою, або краще дасть грошей, щоб не чіпали. Вони заборонили пісню Скрябіна "Мумітроль", зовсім не розуміючи стьобу автора. Деякі твори Кузьми, наприклад, проект "Поющие труси" – не взірець великого мистецтва, але він відкрито сміється над нашою естрадою. До речі, могли б заборонити пісню про те, як Кузьма з Білик стікають... у ліжку. Але ж Іра – народна артистка.
Комісія заборонила Даші Астафь євій працювати в ефірі М1, бо та гладить свій живіт, і може збуджувати глядачів. Фройд плаче. А Даша об їхала світ як улюблена модель хазяїна Плейбою. І чхати хотіла на всі заборони. Може, комусь заздрісно?
Ліля Григорович не хоче, щоб ми дивились "Сімпсонів". І Сімпсони також плачуть разом з Фройдом. Найкраще кіно, тонка драма, від якої навіть циніки були у захваті, обдароване Оскарами – "Горбата гора" – заборонене як таке, що може зіпсувати фізичний і інтелектуальний розвиток молоді і дітей. А що – то хіба був дитячий фільм? І що гомосексуалізму в світі нема? Чи то тільки в Україні? Знов сумніви – а не приховують комісіянти щось особисте за такими заборонами?
Ще заборонили Комеді Клаб. І кіно "Хостел" – за насилля. (До речі, водити підлітків на 2бульбу" також не варто, там багато крові. Чи то нічого, бо вона – наша?) І ще багато чого. Я згодна – наше телебачення сповнене порнухи навіть в ранковий час. Батькам треба відслідковувати, що дивляться на екрані і в Інтернеті їхні діти. Але є одна істина: заборонив – запропонуй. Що може запропонувати наші чиновники від культури?
Може, спитати в Гоголя?
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
