4:08 30.11. Системна помилка (ОНОВЛЕНО: переклад тексту на рос. та англ.)

Сьогодні о 4:08 ранок біля стели починався зі звуків барабанів так:

(фото Світлани Одаренко)

Що я пам'ятаю з тієї ночі. Доведеться згадати. Цей день взагалі відбувався дивно. Дивно – в розумінні того, що на 19.00 на побудованій під стелою сцені, де за кілька днів почала організовуватись громада, був анонсований "план дій", про який казала сама громадськість. Треба, також, згадати, що до цього дня в Києві були два Майдани, сам Майдан і Європейка, об'єднати які прагнули навіть митці. І саме в день виступу Майдани таки об'єднались. Сцену на Європейській площі розібрали, і мітинг на ній зник. До цього з Європейки на Майдан перемістилась Руслана, яка виступами підтримувала людей.

З Вільнюсу мали повернутись опозиціонери. Саме о 19 на сцену вийшли всі троє. Говорили про те, що влада з нами повелась погано, і що треба йти до кінця, і що за цієї влади нічого хорошого не чекати. Конкретики на той момент ніхто не казав. Всі очікували на неї. На сцені очікували і громадських діячив, що в принципі так само займаються політикою (всі, на Майдані і не тільки, так чи інакше нею займаються). Однак, їх виступів чомусь не було. Такої кількості людей на Майдані не було з часів 2004 року. І вже за декілька годин лишилась лише якась сота частина, а можливо, і меньше, за ту кількість людей, що прийшли діяти.

По завершенні виступів юрба потроху розповзалась, але на ніч залишались найбільш вперті молоді люди, які не розуміли, чому вони мають йти, адже протест мети не досяг. Натомість, політики на той момент вирішили, що Майдан зібрався вислухати їх думку стосовно подій. Люди не розуміли ситуації. Вже о півночі, здається, біля сцени з'явились молоді хлопці, звичайної зовнішності, не з Майлану, і розібрали сцену. До людей звернувся один з активістів, і переповів, що звук буде, не такий гучний, але буде, залишайтесь. І народ заллишився. Нічого не передвіщало того страхіття.

Ми з друзями біля стели були до 3 ранку. Якось не йшлось додому, випадково залишились. Десь о 3:20-30 сховались в бар в Пасажі погрітись, обміркувати. Хтось забіг у бар та встиг крикнути, що вулицями біжить Беркут у великій кількості. Потім дзвінок нашого друга з Майдану. І то вже був дзвінок з пекла.

По Пасажу вверх з Хрещатику бігли люди. Бігли так, ніби втікають від вовків, або від розстрілу. На мить ми заклякли від побаченого. Тоді кинулись вниз, там наші друзі, і, власне, не розуміли на той момент масштабу. "Повертайте! Туди неможна!!! Назад!!!" – хлопець зупинився, коли побачив, куди ми біжимо. Краще б біг, зупинка на секунди тоді коштувала дорого.

На Хрещатику біля Пасажу перше, що побачили – з десяток "беркутів" затис двох дівчат, одна плаче, інша щось їм викрикує. Підбігаємо, питаємо, по якому праву тримають, що дівчата порушили. Беркут просто суне на нас і на них, я намагаюсь щось зняти на мобільний телефон, витягаю посвідчення, подруга пояснює, що вона адвокат. Чоловіки в шоломах дивляться крізь нас і кажуть: "Вони п'яні, ми їх проводжаємо додому". Дівчат відтягаємо і просимо їх зникнути кудись з дороги. Звісно, вони не п'яні, у них шок. Люди стоять з очами розміром з блюдця, та не можуть ворухнутись. До цього місця їх витіснили зі стелли. Вже потім ми зрозуміли, що то було чудо, що дівчат залишили в спокої.

Далі ми бігли до Майдану, нас намагались відтіснити, штовхали назад, виривали телефон, били по руках, в яких було посвідчення. Вже не розумію, як ми опинились біля Майдану.

Під стеллою в цей час вже відбувалось страшне. Людей гнали, як скот, хто падав – били по голові, ногам, волокли по землі, били лежачих, ці кадри видно і зараз в мережі. Те, що побачили ми – як з Хрещатику "Беркут" відтісняв людей. Бійці в шоломах йшли шеренгою, поперек пішохідних частин Хрещатику, поза ними і перед ними такі ж бійці буквально бігали за всіма, хто на той момент знаходився на Хрещатику, і забивали кийками. Наздоганяли, та били просто перехожих, які були на Хрещатику. Бійці підбігали до лавочок, де сиділи люди, і били їх по голові.



Відбувся збій. Не через відсутність інстинкту самозбереження. Мозок вбив всі емоції разом, і видав лише одну думку. Якщо я це бачу, якщо це дісно реальність, в якій я живу, куди ж я втечу від цього?...І який сенс втікати.





Я бачила своїх колег з розбитими головами. Я бачила своїх друзів-активістів, жінку похилого віку, Любомиру, з поламаною рукою, вона на питання "Що з тобою сталось?!" не змогла сказати ані слова, лише дивилась на мене круглими від жаху очима біля швидкої. Перед нею стояв чоловік з розбитою головою, йому надавали допомогу. Було моторошно. Доречі, начальникі міліції проганяли швидку з Інститутської, попри те, що десяткам людей потрібна була допомога. Є свідки. "Беркути" були неадекватні. Я чула, як поміж собою вони сміялись над жертвами, вирішували, добивати чи ні. В обличча викрикували нецензурну лайку, вони це робили не без задоволення. І вони це робили з люттю, оскаженіло. Ще довго вони бігали в радіусі Майдану, наздоганяли мирних людей та били. Це вже декілька днів по тому ми дізнаємось, що наказ, який вони виконували, зазвичай віддають в тюрмах, для погашення бунту. Є, також, свідки, що бачили, як міліцейський начальник проганяв швидку з Інститутської, погрожував штрафами.





Частину Майдану за сторони стелли з усіх сторін оточували внутрішні війська, по периметру, пропускаючи всередину...комунальників?! Вони під'їхали зі сторони інститутської Я бачила їх обличча. Зосереджені і налякані. Вони стягували металеві щити, огорожу. Мовчки стояли бійці в чорних шоломах. І вже коли вони оточили Майдан, люди вже могли ходити перед кордоном внутрішніх військ.



Це в той момент побачила Руслану, заплакану чи просто від безсоння таку, з повними жаху очима. Виявилось, що люди розбіглись по місту групками, і ховаються. Руслана вирішила їх збирати, я і ще двоє колег теж були в її машині, коли їхали на Михайлівську. Там дісно стояла група людей, під пам'ятником Хмельницькому. Треба було десь залишитись так, щоб було відомо іншим, де саме збирають людей. І коли ми йшли по Трьохсвятительській, в пошуках тихого місця, біля бокових воріт стояв чоловік, який запросив до Михайлівського собору.

Світало. Демони ночі втекли туди, звідки вийшли, люди потроху просинались в іншій країні, ще навіть не до кінця це розуміючи, де саме вони прокинулись.

Першими прокинулись громадяни, не професійні політики. Так і має бути. Поодинці і разом. Самотність і вразливість, яку вони відчули, дала їм максимальний поштовх для того, щоб зібрати себе в кулак та самоорганізуватись, притулитись один до одного, згуртуватись. Це і є інстинкт самозбереження. Ті, хто не потрапив з Майдану в лікарню, раптом осягнули прірву, порожнечу, самотність маленької мурахи в безмежному хаосі, де ніхто крім неї лад не наведе. Ніби все таке саме, як вчора, вулиці, будівлі, але виявляється, що все це декорації, за якими відбувається хаос.

І закипіло. За дуже короткий час люди стали виробляти речі, які вони ніколи в житті до того не робили. Звісно, такі речі робляться не за один день. але в них вже не було вибору і часу. Система зламалась, і більше про зміну обличч не може йти мова. http://bit.ly/Zminy2013 (цей документ був розроблений громадськістю, для тих політиків, що прагнуть керувати країною)

В ритмі нонстоп, поспіхом, вони за один день намагались наздогнати роки. Встигнути за день охопити космос. Кожного дня люди приходять до нового розуміння. І цей процес не переривається. Десятки опинились у лікарнях. Місяць шукали зниклих, одна людина пролежала декілька тижднів в комі. Ще двох, чи трьох досі не знайшли. Де вони?... Чи живі?... А вимоги нікуди не поділись. Ніхто не був покараний за це. Вигадали дивний закон про "амністію", http://blogs.pravda.com.ua/authors/zakrevsckaya/52b60a576b4c8/ а в цей час по країні відбувається справжнє полювання на найбільш активних, небезпечних для влади людей. http://www.pravda.com.ua/news/2013/12/28/7008795/

Жоден чиновник не склав свої повноваження сам. Накази такого роду, щодо силових дій, могла віддавати і має повноваження віддавати тільки одна людина. Міністр внутрішніх справ. Створити передумови цьому і дозволити відбутись теж постарались певні люди – "топ-менеджмент" країни. З тієї страшної ночі люди були впевнені, що Захарченко і його посада – речі несумісні. Минув місяць, відставки не відбулось. Міністр внутрішніх справ на місті, уряд на місті, Майдан – не здає позицій. І не має здавати.

Ніколи в житті не можна таке пробачити. З нами так неможна.

PS:

По просьбе читателей, русский перевод текста тут:

https://docs.google.com/document/d/167uj9eJaPWqOdYQtJYWysCFCA4_rSB3H66Xh452X38E/edit

Английский перевод:

http://williamrisch.wordpress.com/2014/01/04/mariia-lebedieva-recalls-november-30-2013-crackdown-on-the-kyiv-euromaidan-december-30-2013/

Спасибо большое за перевод Анастасии Безверхой