Ющенко. Приватизація чужих завоювань

Днями побачив нову рекламу Віктора Ющенка, де він звітує про завоювання п'яти років свого президентства.

Великий помаранчевий бігборд з обличчям кандидата і надписом "Свобода слова. Ми здобули!"

Це – типовий приклад приписування собі чужих заслуг.

Бо свободу слова Ющенко не здобував.

Але для початку слід фрагментувати це явище – "свобода слова".

Згадаймо події п'ятирічної давнини.

Головним бастіоном цензури було центральне телебачення.

Звичайно, вона існувала і в друкованій пресі, і в інтернеті – згадаймо закриття інтернет-видання "Обком" або блокування сайту анекдотів про Януковича.

"Українська правда" у передчутті можливих проблем створила "дзеркало" сайту в Чехії та США.

Але на Банковій лише загальнонаціональні канали розглядалися як ефективний ресурс впливу на формування громадської думки в масштабах цілої країни.

Тому зусилля цензорів було кинуто на телебачення.

Період "закручування гайок", як сьогодні любить висловлюватися Арсеній Яценюк, з новим натхненням почався в 2000 році.

Справді, й під час першого терміну Леоніда Кучми свобода слова була умовною.

А після вбивства Георгія Гонгадзе та звинувачень на адресу Кучми захисною реакцією влади стало запровадження тотальної цензури.

Спочатку цензура робилося звичайним адміністративним методом, дзвінками з Банкової, нарадами в секретаріаті.

Але восени 2001-го процес було технологізовано. Марат Гельман, який тоді працював на СДПУ (о), привіз до Києва "темники".

Ці циркуляри, що і як показувати у випусках новин, були запроваджені на 1+1 та "Інтері".

1+1 опинився у непростому становищі через проблеми з ліцензією, і як гарантію, що їх не чіпатиме влада, менеджмент був змушений підкоритися. З "Інтером" ще простіше – він перебував у прямій власності заступника глави СДПУ (о) Ігоря Плужнікова.

Потім, з приходом Медведчука до секретаріату президента, "темники" були перекинуті на УТ-1, ICTV, Новий канал тощо.

Восени 2004 року, перед першим туром виборів президента, українське телебачення перетворилося на осередок "мракобесия".

Але разом з початком помаранчевої революції відбулася хвиля міні-"повстань" проти цензури на самому телебаченні.

Тобто журналісти, під впливом загальної атмосфери в революційному Києві, відвойовували свободу слова.

Звичайно, штаб Ющенка створив передумови для помаранчевої революції, але якби не суспільні настрої – ніколи би вона не відбулася, бо це не була просто штабна технологія.

Тому, якщо Ющенко каже, що свобода слова – це його завоювання, тоді йому слід продовжити свою думку далі й сказати все, що має на увазі: що "помаранчева революція – це вулична акція з метою зробити його президентом".

Звичайно, це не так і цими словами він образить половину учасників тих подій. Тому він так не скаже.

Тобто на момент інавгурації Ющенка свобода слова вже була в Україні. Як об'єктивне явище.

З таким же успіхом сьогодні Ющенко міг би написати на бігборді "Завдяки мені заморозки в Україні починаються на місяць пізніше. Ми відвоювали ще 30 днів для осені".

Тобто об'єктивне явище – глобальне потепління, яке припало на час його перебування при владі – він видавав би за власну заслугу.

Якщо копати глибше, то своїм нинішнім бігбордом Ющенко сигналізує, що його досягнення в іншому: він не придушив свободу слова.

Але хизуватися цим – там само дивно, як хизуватися, що він не розстріляв танками Верховну Раду в 2007 році.

Погодьтеся, такий бігборд виглядав би дико: "Голосуйте за мене – я не розстріляв парламент". Або "Голосуйте за мене – я не продав Криворіжсталь своєму зятю Олексію Хахльову".

Сама ідея бігбордів Ющенка полягала в тому, щоб нагадати про свої завоювання.

Але сам зміст слова "завоювання" – це те, що було завойовано завдяки твоїм зусиллям.

А коли справжніх завоювань мало, то починають вигадуватися надумані.

І починають подавати як геройство те, що є нормою в цивілізованому суспільстві (яке Ющенко, до речі, обіцяв будувати).

Справжнім завоюванням президентства Ющенка могло стати створення суспільного телебачення на базі УТ-1. Бо цей процес залежав безпосередньо від нього.

І якби це телебачення було створено, то, можливо, сьогодні йому не довелося би заламувати руки, говорячи про небезпеку диктатури.

Але Ющенко не захотів створювати суспільне телебачення – не наважився жертвувати своїм ресурсом. Бо це означало віддати телеканал, на який маєш вплив.

P.S. Хоча ні, у чомусь Ющенко правий. "Свобода слова" як телешоу з Савіком Шустером з'явилася саме при ньому:)

P.P.S. Сьогодні свобода слова в Україні справді в небезпеці – бо обидва імовірні переможці – що Тимошенко, що Янукович – її ненавидять всім своїм нутром.

Але мені не потрібна свобода слова, яка існуватиме завдяки захисту Ющенка.

Бо така свобода слова – яка існує завдяки заступництву одного з політиків – це лише ілюзія свободи слова.

Бо ілюзорна та "свобода слова", за яку треба дякувати "доброму" президенту, що він її, бачте, не придушує.

Справжнім захисником свободи слова може бути тільки суспільство.