Чому мені не шкода Клюєва?

Вчора ввечері Андрій Клюєв довго мучився над питанням: "За що?"

За що його публічно принизили посадою секретаря Радбезу?

Чому вчора його розглядали як фаворита в боротьбі за прем'єрство, а сьогодні в очах багатьох співрозмовників читається "лузер"?

Я не знаю, за що саме звільнили, але здогадуюся, кому Клюєв має дякувати за це почесне заслання, з якого мало хто повертається у велику політику.

Так от, Клюєв має дякувати собі.

Тому що саме руками Клюєва було вирощено політичного монстра, який може без будь-яких вагань звільнити будь-якого чиновника в цій державі.

Саме руками Клюєва – а, точніше, його мовчазною згодою – було реанімовано Конституцію президентської республіки, де не існує жодних стримувань та противаг.

Саме Клюєв доклався до того, що відставка міністра не потребує голосування у парламенті – а, відтак, не мають сенсу і групи впливу, які мали би захищати свого ставленика у владі.

Саме Клюєв батько сьогоднішньої ситуації, коли весь державний апарат залежить від настроїв у одній окремо взятій, далеко не геніальній голові.

Тому мені не шкода Клюєва.

А решта членів уряду нехай тепер бояться повторити його карколомний стрибок у небуття.

Бо їхня провина у тому, що відбувається, не менша.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.