Виклик імперських сурм
Минулого тижня на сторінках української преси збіглися в часі дві протилежні стратегії розвитку нашої країни.
Мирослав Маринович, багаторічний моральний координатор для великої кількості думаючих українців, у газеті "День" відстоює принцип роботи "знизу" для відродження України. Вражає авторська метафора "шляху Іуди", який штовхав Ісуса обійняти владний трон Ірода, та "шляху Христа", який збирав і вчив учнів своїх новим моральним правилам суспільного життя. Прикметно, що автор, пропонуючи своє бачення, готовий до діалогу із тими, хто виступає за "лікування влади згори".
На цьому тлі українського суспільного діалогу, започаткованого ініціативою "1 грудня", кричуще відмінно виглядає програмна заявка Віктора Медведчука "Я за украинский выбор!" у журналі "Эксперт". Московський "возвращенец" стверджує, що "наша страна пока стоит на перепутье: строить суверенное государство или отдать право управлять собой новой европейской сверхдержаве". Висновок прогнозований для тих, хто в любій автору Москві стомився чекати "блудного хохла": вперед, до Єдиного економічного простору з Росією, Білоруссю та Казахстаном. От де не буде проблем із українським суверенітетом!
Варто подякувати В.Медведчуку. Він відверто задає координати цього, з дозволу сказати, "украинского выбора": "История Киевской Руси, Запорожской сечи, Российской империи и Советского союза – всё это наша история". Те, що в автора з української історії якось випадає 250 років Великого Князівства Литовського, 100 років Речі Посполитої, 200 років Гетьманщини, доба УНР та ЗУНР – не дивно. Все це лишається "на перепутье", а в "подПУТье" історією зветься лише те, що Кремль схоче.
Найпаскудніше, що ці чергові заклики змінити Україну на Малоросію відбуваються в момент максимальної внутрішньої та зовнішньої дискредитації й ізоляції офіційної української влади через її самодурство й клептоманію.
Не буду замовчувати і вину попередньої демократичної команди, яка своєю внутрішньою війною підірвала волю і віру в європейську Україну.
Все це накладається на звичку до "солом'яного вогню" української натури, яка готова повставати, але не терпить довгої, кропіткої домашньої роботи по відновленню особистої та національної гідності, демократії та моралі.
Цим і користаються вже не замасковані, а відверті прихильники відновлення Імперії, які пропонують дорогу прискорених курсів падіння на коліна і зняття із себе всієї відповідальності за власну країну.
Можна було б не звертати увагу на чергові зухвалі імперські маніфести. Можна було б і, правда без поспіху, готувати нове покоління молодої закваски, що заквасить все тісто, як говорить (і, головне, робить!) шановний Мирослав Маринович. Та, на жаль, ми живемо не в притчі, а в реально "звихнутий час", біля реально націлених на поглинання сусідів, в реально зневіреній, розділеній і беззахисній у цьому розділенні Україні.
"Покликаних багато та вибраних мало", пане Мирославе. Досить лиш глянути на безкінечну коломийку об'єднання демократів, яка дедалі перетворюється на пріснопам'ятну "канівську четвірку", щоб зрозуміти необхідність битви за Україну одночасно і зверху, і знизу, і "в царських палацах", і "в убогих хатах". Ми не маємо часу відкладати зміни до наступного тайму. Його може просто не бути. "Крім необхідності причини й дії в житті існує ще необхідність долі", писав О.Шпенлер.
Боюся, що останні звуки імперських сурм – не учбова тривога. При такій владі і такій опозиції ситуація все більше нагадує період розбитих холодноярських отаманів, які все очкували вказівки Проводу, все виглядали аероплану як знаку для загального повстання. Але не дочекалися і, хто з боєм, хто й без, так чи інакше зійшли зі сцени, поховавши знамена та надії.
Знаю, що не мені вказувати Мирославу Мариновичу чи іншим глибоко шанованим поводирям суспільства, що об'єдналися в рамках ініціативи "1 грудня". Проте, хотілося б попросити їх допомогти не тільки спраглому посполитому громадянину, але й самовпевненому політикуму змобілізуватися, зустрітися і повірити одне одному. Тут і тепер!
Бо "кожне царство, поділене супроти себе, запустіє. І кожне місто, чи дім, поділені супроти себе, не втримаються" (Мт, 12:25).
http://www.day.kiev.ua/226389
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
