Трагедія у Києві: емоції і рішення
Трагедія із розстрілом людей у Києві викликала бурю емоцій і пропозицій щодо проблеми безпеки в тилу.
Спочатку про емоції.
Я так і не розумію, чому Міністр ВС не приніс вибачення за дезертирство своїх озброєних підлеглих, які кинули мирних громадян під кулі вбивці. Це – обовʼязок будь-якого керівника системи, що дала збій із людськими жертвами.
Я не розумію, чому після 4 років війни в Нацполі все ще є працівники, які не пройшли фронт і тікають лише від звуків пострілів.
Невже не можна організувати ротацію патрульних і бойових бригад Нацгвардії?
Я так і не розумію, чому не говорять про покарання тих працівників Дозвільної служби, які мали обовʼязок вилучити ствол після ряду сутичок та погроз злочинця із іншими людьми.
Як і про відповідальність дільничих, які мали би бити на сполох першими.
Тепер про рішення.
На жаль, простих рішень немає.
У 18-19 столітті питання безпеки людей та їх майна було перекладено із самих озброєних громадян на державу. В авторитарних державах при цьому ще й всіляко обмежували наявність будь-якої зброї у людей.
Така система працює все гірше.
У нас вона давно стала ілюзією.
Злочинці легко купують будь-яку зброю.
Громадяни плюнули на корупційні державні процедури і заборони та запаслися колосальною кількістю нелегальних стволів.
Думаю, треба ввести абсолютно спрощену систему реєстрації короткостволів та неавтоматичних довгостволів.
Обмеження – лише за медичними показниками і за контакти з ворогом. За встановлені судом факти асоціальної поведінки або антиукраїнські висловлювання в соцмережах – скасування дозволу.
Треба також уточнити закон про право використання зброї для захисту життя, здоровʼя та майна. Щоб ті, хто відбиває напад злочинця, не мордувалися місяцями в судах чи – тим паче – роками в тюрмах.
При цьому я за те, щоб ця зброя зберігалася по місцю проживання або в бізнес-обʼєктах власника.
Вулиця – територія відповідальності поліції.
З високими правами і високою відповідальністю за результат.
За який несе відповідальність Міністр ВС і його політична сила.
Ми розуміємо, що поліцейський патруль неможливо приставити до кожного кварталу. Патрульних у нас всього 15-20 тис.
Значить, треба йти на дозвіл носіння зброї на вулиці іншим професійно навченим людям. У першу чергу – резервістам, учасникам бойових дій.
Ця система добровільних помічників поліції була. Але переродилася в бізнес-інструмент отримання дозволу на зброю.
Хто міг би координувати і контролювати цих людей?
Відповідь лежить на поверхні.
Це – перехід на систему виборних шерифів. З числа тих, кому громада довірить свою безпеку.
PS. Остання новина про те, що керівник Патрульної служби написав рапорт про відставку, викликає змішані почуття.
Добре, що є люди, для яких честь і відповідальність – не порожні слова.
Погано, що цим користуються ті, хто має набагато більше підстав для відставки.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
