Готуватися до завтрашнього дня
Майже одночасно прочитав у мережі тексти Вадима Новікова та Михайла Дубинянського, які напряму стосуються мого бачення дій задля зміни ситуації в країні.
Перший шановний автор сумнівається в потребі створення мережі однодумців, ставлячи за пріоритет не участь у виборах, а розробку програми євроінтеграції.
Другий – навпаки, вважає всі програми непринциповими, бо, на його думку, реалістичні народ не підтримає, а популістичні ніхто особливо й не читає.
Мені видається, що обидва автори праві в окремо взятих проблемах. І пан Новіков, питаючи "Чи можна зараз закликати людей до агітаційної роботи, коли невідомо, за кого і за що пропонується агітувати? Та й чи можуть будь-які вибори – чи то голови сільради, чи то Президента – докорінно змінити життя українців? Скільки тих виборів було? Щось вони змінили?". І пан Дубинянський, запитуючи іронічно: "А кто помнит программу народного кандидата Виктора Ющенко "10 шагов навстречу людям"? Кто в состоянии перечислить все встречные шаги или хотя бы половину из них? Наверное, лишь автор этой программы Анатолий Степанович Гриценко. А ведь именно она побудила украинских граждан выйти на Майдан! Во всяком случае, такой вывод напрашивается, если следовать логике многих интеллигентных доброхотов".
Дійсно, взяті самі по собі, питання програми і мережі є сумнівною тактикою. Але я впевнений, що їх поєднання дає правильну стратегію.
Хотів би уточнити – я не раз говорив, що вибори-2015 не є кінцевою метою Ініціативи "Третя Українська Республіка". Наша мета – формування мереж довіри однодумців, які здатні прискорити рух суспільства і політикуму до європейських цінностей. Цей процес йде в Україні, про що яскраво свідчать дослідження, приведені паном Ярославом Грицаком. Посилити цей стратегічно важливий рух, цей відрив України від Руского Міра і повернення додому, в Європу, на мій погляд може надпартійне об'єднання українських громадян, котрі відчувають потребу радикальних змін в житті нашої країни.
Вибори – не ціль, а засіб для зміни України. Звичайно, можна плекати позитивні зміни і без державної підтримки, але масштабна європеїзація країни має опиратися саме на відповідну державну політику. Тому демократичним силам вигравати вибори Президента треба. Але для цього треба усвідомити два постулати.
З віддалі часу ясно, що перемога Майдану була приречена на поразку, бо президент – переможець не мав ні власної потреби, ні суспільного замовлення на реальний план реформ. Так само зрозуміло, що перемогти Януковича в 2015 році лише переможним голосуванням не вдасться. Переможна арифметика в бюлетенях спрацює лише за умови переможної арифметики на вулицях. Ці два висновки логічно ведуть до необхідності і програми, і громадянського рушення на її підтримку.
Думаючих людей треба об'єднувати, пане Новіков. І не на принципі довіри до Луценка чи якогось іншого вождя. А на основі європейських цінностей та готовності за них особисто боротися не в Інтернеті, а в реальному політичному житті. Як це і завжди було на початках будь-якого руху, таких людей небагато – 7-10%. Але вони є і діють.
Саме ці люди потребують Плану дій, пане Дубинянський. Цим думаючим громадянам не потрібен популізм імені Королевської, вони хочуть бачити дорожню карту реформ і знати команду їх виконавців. Можливо, саме про це Ви писали, говорячи про "привлечение населения не результатом, а процессом". Тільки я не прирівнював би такий документ до маніпуляторства, він – недостатня, але необхідна умова для просування реформ. Адже нам не доводиться розраховувати на приклад Сінгапуру – ми не маємо ні визнаного лідера, що присвятив життя країні, ні відданих державі службовців, ні народу з конфуціанською культурою. Немає у нас і національного консенсусу в питаннях інтеграції в ЄС, притаманного нашим східноєвропейським сусідам. Наш шлях – шлях Грузії, що в умовах суспільної деградації виростила нову владну команду і критичну масу однодумців у дискусії про план реформ. І займатися цим українській опозиції та громадянству потрібно було ще вчора.
Адже план направду потрібен усім учасникам процесу. Активістам – щоб знати, за що впиратися не тільки при голосуванні, а й при вуличному протистоянні. Пасивним виборцям – щоб знати, що зміниться в країні в майбутньому.
Але, головно, цей план потрібен, власне, для нової влади. Бо часу на його розробку після ймовірної перемоги в 2015 році не буде. Уже зрозуміло, що Владімір Путін розпочав затяжну облогу України. Його мета – не Вільнюський саміт. Він почав кампанію з метою змусити український парламент змінити геоцивілізаційний вибір на користь Митного союзу після виборів 2017 року.
Щоб цього не допустити, треба не тільки виграти президентські вибори. Новій владі відразу після виборів потрібен буде різкий розрив з минулим, супроводжений позитивними результатами вже через півтора року. Так, чудес – та ще й у тотально пограбованій країні – не буває. Не треба брехати про чергові райські кущі при новому демократичному Президентові. Проте опозиція має можливість і запропонувати, і здійснити радикальні кроки по відновленню судової і правоохоронної систем, змінити баланс влади на користь самоврядування, припинити казнокрадство, змінити фіскальну політику і дати гарантії власності. Країна має відчути, що почалася зміна правил співжиття. Отже треба зціпити зуби і рух до ЄС.
Консолідація демократичної спільноти навколо Плану в ході виборчої кампанії та її активна діяльність серед людей на місцях після приходу реформаторів до влади – єдиний шанс перейти кордон Руского Міра під прицільним артобстрілом неминучої економічної та інформаційної війни Кремля. Без найширшого надпартійного демократичного об'єднання і просвітницької роботи його активу ми не переграємо Імперію та її внутрішню агентуру в боротьбі за європейський вектор розвитку.
Вибір між Європою і Мутним союзом – не одноактна дія "верхів", а серйозна внутрішня робота українського суспільства. Росію нам не змінити, вона не може жити в стані рівноправних взаємовідносин із сусідами. Щоб вирватися із зони притяжіння цієї всепоглинаючої чорної діри, нам треба змінити самих себе. Передусім – навчитися об'єднуватися навколо національних стратегічних цілей і брати на себе відповідальність за свою долю.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
