Конституція 2004 року – єдино прийнятний компроміс
Протягування через Майдан персональних політпроектів – неприпустимо.
Відомо, чим завершилося самопроголошення зі сцени "комендатури Києва", потім "ревкому", інших авантюр.
Особливо небезпечною є неузгоджена з колегами по парламентській опозиції спроба освятити волею Майдану новий, суперпарламентський проект Конституції.
Невже хтось вважає, що всевладдя Прем'єра набагато краще диктатури Президента?
Чи комусь аж так запаморочилося в голові від пропозицій Банкової, що не хочеться відповісти на просте питання: а якщо цим суперповноважним Прем'єром по протягнутому вами проекту стане регіонал, це і буде перемогою демократії? А якщо після перемоги опозиції на президентських виборах цю посаду обійме сам Янукович? І хто тоді збалансує корупційний контроль Прем'єра над силовиками, судами і урядом?
Конституційна сверблячка охопила й Удар.
Треба припиняти ці танці опозиційних фракцій із написанням Основного Закону на коліні під конкретну кар'єру своїх лідерів.
Повернення до Конституції 2004 року – єдино прийнятний компроміс саме тому, що вона встановлює випробуваний 4 роками реальної політики баланс між гілками влади.
Недосконалість і навіть дефективність тієї системи всі знають. Але нову досконалу Конституцію потім мають написати не політики, а спеціально обрані народом Конституційні Збори. Тільки тоді це буде не змовою старих еліт по розподіленню портфелів, а дійсно революційною суспільною угодою про нову Україну.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
