Ампутація культури завжди веде до загнивання нації
Вступне слово на форумі "Україна – Росія: діалог"
У 1965 році великий фізик Фейнман отримав Нобелівську премію за відкриття множинності історії. Він довів, що кожна частинка Всесвіту має ймовірність рухатися в різні боки в однаковому часі. А от великі тіла рухаються туди, куди їх тягнуть інші сили. Саме перемноження цих різних варіантів призводить до руху в тому напрямку, який закладено Творцем.
Я вчився фізиці, але займаюся політикою. І цей принцип Фейнмана про множинність історії, незалежність кінцевого шляху від зусиль зовнішніх частинок, застосовую в політиці. Український Майдан вже вдруге довів, що зусилля багатьох малих величин визначають шляхи руху великого тіла.
Ми довели, що, як казав Вацлав Гавел, сила малих полягає в об'єднанні їх великими ідеями які й перемагають будь-яке насильство. Ми довели, що кордон свободи в Європі є непостійним, а рухається на Схід.
Берлінська стіна впала. Після неї звалилася українська диктатура. Упевнений, що такий рух на Схід продовжиться і далі.
Без сумніву, таким подіям в Україні, які можна охарактеризувати як проєвропейську революцію, антикримінальне повстання і антиколоніальна війна, протистоїть не російська культура, як намагаються зобразити це недруги України та Росії. Насправді ми маємо справу з протистоянням демократії і варварства.
Нещодавно всі українські телеканали обійшов сюжет про те, як у Харкові спливаючого кров'ю демонстранта з українським прапором б'є жінка-лікар, яка відстоює проросійські гасла.
Мені здається, що вона не має нічого спільного з російською культурою, що вона взагалі не має нічого спільного з культурою. Це – варварство. Варварство, що не має ніякої підтримки серед представників будь-якої культури.
Дозволю собі сказати, що є велика різниця між поведінкою Пушкіна і Путіна. Великого поета, який писав що він "поїде в Україну", і Путіна, що обіцяє підтримку "на Україні" тих, хто не визнає українську державу.
Принцип милості до переможених протистоїть бажанням "мочити в сортирі". Це вічний принцип з часів Івана Грозного, і він такий же вічний, як мелодія російського гімну.
Мені здається, що сьогодні в цьому залі зібралася інша Росія. Я б дуже хотів, щоб ми бачили у відносинах України і Росії не принцип державного тероризму, не покриті мохом міфи "Третього Риму", який може відчувати себе впевнено лише після приниження слабкого. Навпаки, я впевнений, що велич Росії, як і велич України, полягає в нашій рівноправній співпраці та повазі до переконань та культури сусідів.
Принцип "сила поза правом", який культивує нинішній Кремль, неприйнятний для всіх. Це принцип ХІХ століття, коли царі та імператори на картах могли малювати свої зони впливу. Але нинішня Європа такого вже не сприймає.
І вже не сприймає нинішня Україна.
Та, на превеликий жаль, не тільки Путін сповідує таку політику. У російській культурі знаходяться діячі, які підписують благословенні путінські папери. На жаль, баскаківська традиція в Росії жива. І мене тішить те, що баскаків таки менше, ніж тих, хто реально представляє обличчя іншої Росії.
Раз вже нас набралася ціла фракція каторжників, то ми з Михайлом подумали, що після каторги, де був час для внутрішнього діалогу, для внутрішньої дискусії, тривалого планування, було б необхідно ці внутрішні дискусії винести поза себе. Запропонувати людям зібратися і поговорити.
Адже будь-яка розмова культурних людей робить їх сильнішими.
Дуже сподіваюся, що після нашої розмови тут у Києві представники великої російської культури стануть сильнішими у себе вдома. І вони зможуть змінювати Росію так само, як ми змогли змінити Україну.
Я не хотів би нагадувати, що на вашій Червоній площі чудова бруківка. Але, чесно кажучи, сподіваюся, що обійдеться і без неї. Хочу, щоб нашою бруківкою стала культура, ідеї, свобода. Все те, що сьогодні в Україні дає нам сили жити по-іншому.
Ампутація культури завжди веде до загнивання нації.
Ми щасливі тим, що часи, коли українська культура була на самому останньому місці у наших правителів, в Україні минають. Ми впевнені в тому, що наша нова влада країни зможе зрозуміти: культура забезпечує будівництво нації і держави, а не навпаки.
Шпенглер був абсолютно правий. Ми починаємо з культури – свою реконкісту в Україні, і реконкісту в Росії. Можу всім нам побажати успіхів у такому починанні.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
